12.5.

Хто б міг подумати, що трьох таких вродливих дівчат можуть спотворити очі! Вірніше їх розмір.

«І навіщо так витріщатись?» — здивувалась Честейн, коли добрий друг Шайлер дбайливо підпихнув її зад, щоб вона остаточно видралася на безпечну гладінь. Сам блондин вліз слідом та байдуже впав обличчям в траву, що росла на межі облагородженої території інститутського парку. Йому, як і Ірвену, що першим з’явився над краєм обриву, було дарма все, окрім надійної горизонтальної поверхні. Зайві свідки, навіть в особі трьох красунь, ніяк не бентежили виснажених небезпечним підйомом страждальців.

— Клятий драконячий інститут, — тихо прошипів Шайлер крізь зуби. Честейн ледве його почула — у вухах в неї досі шумували кров та звук частого серцебиття.

З останніх сил Честейн гусінню проповзла трохи вперед та вмостилася зручніше аніж обличчям на камінцях.

— Це що? В неї немає спідниці-і?!! — ахнула чорнява дракониця.

— А ще крил… — прогарчала та, що ризикнула виставити на люди оголені ноги.

— І клепки в голові! — це вже Ірвен подав голос, і вони втрьох — ті, що здійснили божевільний підйом вгору, — щасливо розсміялися.

Що їм якісь манірні дракониці? Вони впоралися! Змогли. І без крил та драконячого гонору. Люди, що показали себе не гіршими за драконів!

Вражені людською безсоромністю дракониці навіть позабули про власну свару — вшилися втрьох, наче їм тут запропонували й собі заголитися та на травичці повалятися.

Людям же довго відпочивати не прийшлося. Якщо Честейн показала свій характер, коли треба було піднятися на гору, то справжня суть Шайлера вилізла саме зараз. Син голови імперської служби безпеки попри все бажав справедливості!

— Я їм це так не подарую! — гарячкував він та підганяв друзів. А вони втрьох певно стали саме ними. Бо тільки другу пробачиш, коли він без еківоків нагадує тебе про ту ж спідницю: — Честейн, пелену відпусти. Ти своїми ногами вже дракониць розполохала, а хлопців та магістрів, мабуть, і до греця доведеш.

— А мені її ніжки подобаються, — гмикнув Ірвен та підхопив Честейн під лікоть, коли зашаріла дівчина прийнялася розв’язувати та розправляти згадувану спідницю і похитнулася. Сил триматися на ногах в неї все ще було не так багато. — Хіба що синці та подряпини на них — ні. Та й не варті дракони такого видовища.

— Ну, грець ми їм і так забезпечимо, — Шайлер насупився.

— Може нам спочатку перевдягтися? — Честейн не прийшла в захват, роздивившись на що перетворилося її учнівське плаття.

— Ні! — гримнув блондин. — Наш вигляд буде наочним доказом проти драконячого свавілля. Так і підемо. Що там в нас зараз за розкладом? Лекція в ректора? Як доречно!..

Інститутський секретар цю думку не поділяв.

Бідолашний Мартрайт навіть скрикнув, коли трійця шукачів справедливості повстали поряд. До цього секретар… підглядав у прочинені двері лекційної зали.

А за тими дверима було щось до дурбіса лячне. Бо чого б це майже півсотні драконів сидіти соляними стовпами з блідими обличчями?

Честейн коротко зазирнула і побачила герцога, що напружено стояв перед аудиторією. Поряд з ним, опустив плечі, завмер Гарт. Хлопець важко дихав, наче тільки-но прибіг.

Що тут коїться? Невже вони щось проґавили, поки вдиралися на гору?

— Ц-ц-це ви-и? — видихнув секретар і наче зіштовхнув з гори величезний камінь — події стрімко ринули вперед, підхопив Честейн, Шайлера та Ірвена мов бурхлива ріка легкі гілки дерева.

— Мартрайте! — пролунав невдоволений голос герцога. — Чого ти там ховаєшся? Я тебе чую. Заходь негайно.

Честейн відійшла і юнак відкрив двері тремтячою рукою.

— Чому ти сам? Де магістри, яких я запросив?

— Тут… тут… — Мартрайт, зробивши лише крок в лекційну залу, розвів руками. З переляку йому забракло слів.

Честейн, що була найближча до шибки, з цікавістю зазирнула.

— Панночка Ловлі? — герцог помітив її.

— Вони знайшлися, ваша світлосте! — нарешті промовив секретар з такою гордістю, наче власноруч та одноосібно підіймав трьох загублених студентів з тренувального майданчика на вершину скелі рога Рокбурн.

Герцог кивнув Честейн та її супутникам:

— Проходьте та сідайте, студенти.

Честейн пройшла повз блідого навіть попри смугляву шкіру Гарта. Обличчя хлопця було похмурішим за найчорнішу грозову хмару, а зелені очі сяяли від сум’яття почуттів.

Ірвен слідом за подругою прошмигнув за стіл в першому ряду, але ось Шайлер затримався…

— В мене до вас, як до ректора цього інституту, є декілька важливих питань, — блондин став навпроти герцога та розгорнув плечі — приготувався до бою хоча б і на словах.

— І я вас, пан Еколт, залюбки вислухаю. Але поки що в мене є декілька негайних справ. — Герцог відвернувся від Шайлера. — Мартрайт, чого ти чекаєш? Негайно за магістрами! Гарт, ти можеш йти.

— Ну, ні! — Рудий рішуче направився до стола, за яким сиділа Честейн. — Я також бажаю розібратися з цим.