12.3.

О-о-о! Які ж у товаришів по нещастю стали обличчя, коли Честейн нахилилася та високо підібрала пелену спідниці. Про неї викладач ДТТД слушно зауважив, що вона довга і нічим не допоможе у «занятті», тому перед сходженням треба було щось з нею зробити.

Піднявши передній край спідниці вище колін, дівчина протягнула його проміж розставлених ніг. Підгорнувши задню частину так, щоб вона залишилась всередині, передню вона вивела назад і нагору, розтягнула її край та обмотала його навколо талії, благо, що ширина спідниці це дозволила зробити. Навіть на вузол вистачило, щоб закріпити імпровізовані короткі штанці, що вийшли таким чином.

— Щось не так? — спитала дівчина у відповідь на осудливий погляд Шайлера, у якого аж кінчик носа почервонів.

В неї й думки не промайнуло, що це через її оголені ноги. Життя на незаселеному острові у компанії самих тільки чоловіків давно змінило ставлення Честейн до показу свого тіла. Коли в тебе немає ані клаптику зайвої тканини, а всі «соромні» місця прикривають плетені трава та водорості, і так з дня в день… Ось показати комусь свою спідню білизну — це для неї соромно. Жах, якщо пригадати, як це сталося у випадку з Гартом! І зараз — вона так старанно усе зробила, щоб ні на мить не відкрити панталончики, що були на неї. Та вона майже взірець пристойності!

— Тобі зовсім не соромно? — блондин насупив брови. — Ані трохи?

Честейн випрямилася та утнула руки в боки:

— А має? Хіба краще, якщо я й сама впаду та до купи і вас за собою потягну? Чи ти бачиш інший шлях? Для когось більш сором’язливого, як ти…

— А мене все влаштовує, — ожив Ірвен. Його очі загадково заблищали, а на вилицях розповзлися рожеві плями.

— Тоді давайте хоч щось спробуємо, — сказала Честейн. — Може, відійдіть трохи. Я свідомо нічого такого ще не робила…

Дівчина зосередилася, щоб побачити ті прозорі силові нитки, що пронизували простір навколо. Зараз їй були потрібні лише блідо-голубі, майже безбарвні. Саме ними маніпулював, хоча й не бачив, архімагістр Рокбурн. А так як він був знавцем стихійної магії повітря, то ж Честейн і вирішила, що саме за цю стихію відповідають нитки цього виду.

Тільки б не перестаратися, як з тими ж  клумбою та знаком академії!

Та як з нитками діяти?

Честейн спробувала трохи потягнути за них.

— Ай! Ти що робиш?! — заволали хлопці, яких вітром несамовито потягнуло і притиснуло до скелі.

Ох… Добре, що вона тягнула нитки сили повітря на себе! А якби ж навпаки? Майданчик же нічим не огороджений! І ніхто не страхує. Навіть клятий викладач вшився звідси, наче й не відповідальний про їх добробут та життя під час заняття.

— Перепрошую! Я ж ще нічого не вмію.

— То може не варто й пробувати? — Ірвен був сам не свій. Перелякався так, що сполотнів. — Та ти нас могла вбити сотнею різних способів просто зараз!

— Ти про що? — Шайлер схопив товариша за плече. — Або ти щось побачив?

— Побачив! — Ірвен вивільнився і відійшов. — Саме всі ці сотню ймовірностей і побачив…

Всі замовкли, осягаючи реальний стан справ.

Честейн не мала ані якого досвіду керування силою, на яку могла впливати. Навіть не знала, що може утворити просто знезнавки.

Ірвен не тільки щойно відкрив нові здібності, а й злякався чи не до смерті. Стояв та тремтів, наче осика на осінньому вітру.

Шайлер…

Він деякий час стояв і дивився в землю, немов це могло допомогти їм втрьох дістатися замка на горі. Та щось, врешті решт, спало йому на думку.

— В мене є одна ідея, яку ми можемо спробувати… Ірвене, відійди й стань за спиною у Честейн. Так, чудово… А тепер ти, Честейн. Можеш притиснути мене повітрям до скелі та не відпускати?

— Спробую. — Дівчина нахмурилася для уважності. Дивитись і на Шайлера, і на силові нитки одночасно було важко. А ще потрібно було якось дозувати власну силу, з якою впливати на повітря…

Вона простягнула вперед руки й трохи штовхнула нитки зв’язані з повітряною стихією.

— Саме так! Сильніше не треба! — розсміявся Шайлер. Здається, його план потроху ставав реальним.

Блондина розпластало по кам’яній поверхні, але він на місці не затримався і поліз вгору.

Повітря стало тією страховкою, що була їм так необхідна!

— Відпусти! — наказав Шайлер, коли піднявся метра на два.

Честейн слухняно відпустила нитки сили.

Шайлер обережно спустився та повернувся до товаришів:

— Зараз спробуємо вдвох з Ірвеном. Чи зможеш нас втримати.

— Я і так скажу — зможу.

— А якщо мі всі разом станемо підійматися? Зможеш лізти та разом з тим притискати нас до скелі?

— А ось так треба спробувати, — з деяким сумнівом відповіла дівчина. — Може мені в якийсь момент знадобиться підтримка, якщо я втрачу концентрацію чи що.

— Я тебе підстрахую, — Шайлер кивнув.

Поміж собою хлопці від початку вирішили, що лізти будуть по обох боках від Честейн, щоб гарантовано допомогти їй, як знадобиться.