Глава 12, в котрій маленькі таємнички перетворюються на великі проблеми

12.1.

Якщо день розпочався скандалом, чого чекати до його завершення? Ця думка неабияк хвилювала Честейн, яка не стала чекати, коли Шайлер з Ірвеном опам’ятаються та кинуть її напризволяще. Дівчина не стала повертатись до так і не до кінця замученого сніданку. З появою герцога апетит в неї взагалі пропав. Та й Гловліка дружньої підтримки більше не потребувала. Для Честейн, що так і не встигла підійти до дракониці, найкращим було тихо піти, поки вся увага прикута до нових дієвих осіб.

Новий розклад, що висів біля секретаріату, «порадував» трьома додатковими лекціями, дві з яких мав провести герцог. Тож зустрічі з ним ніяк не уникнути.

 Ще одне додаткове заняття — з особистим викладачем, тобто з архімагістром Рокбурном.

«І цей з’явився. Немов без нього мені день нема кому було зіпсувати».

Пробачити дракону свій незапланований політ з башти Честейн була не в змозі. Але й навчатися хотіла! Ще б пак, без опанування магії повітря вона казна-що може накоїти. До того ж це був ще один майже гарантований шанс врятувати батька. Ну, хоча б відшукати його та моряків.

Зараз дівчина не знала своїх сил. Чи зможе сама полетіти над океаном та дістатися островів Життя та Смерті? Чи, може, їй буде потрібен корабель, щоб наблизитися до місця вірогідного розташування островів? Все це ще потрібно було з’ясувати. Тож архімагістр, як вчитель, був вельми потрібним злом. Опанувати під його керівництвом магію — мабуть, найважливіше з завдань, що стояли перед нею. Тому дівчина, хоча і скривилася, але була настроєна вчитися в підступного викладача. Але не пробачити. Ще не знаючи як, вона мала намір довести йому, що не можна лякати студентів, яких йому довірили.

Першим заняттям стояв новий предмет з незрозумілою для Честейн назвою. Та й аудиторію самотужки вона відшукати так і не змогла. То ж змушена була звернутися по допомогу до єдиного дракона, що мав за обов’язок їй допомагати. Милості від інших і чекати не слід було — хлопці знову сахалися від неї з одразою. Хоч стій та волай: «Дракони любі! Не винувата я. Герцог сам мене сюди притяг!»

— Ходімо мерщій. — Гарт, якого Честейн упіймала при вході до аудиторії зі старшокурсниками, швидко збагнув, що вона від нього хоче. Навіть пручатись не став — відразу ж побіг у потрібному їй напрямку… до підземелля.

Вони пройшли повз пам’ятних дверей до Агатової кімнати.

— Сюди. — Хлопець відкрив інші двері далі по коридору. — Тут по сходинках у самий низ. Далі прямо. Не заблукаєш.

Честейн, що за мить залишилася сама, з острахом подивилась на дуже круті сходинки, що занурювалися хтозна наскільки у черево скелі, на якій стояв замок Рокбурн.

Ні, квапливість куратора вона розуміла. Заняття вже певно почалося, й хлопець поспішав повернутися до аудиторії. Але ж і її страх зрозуміти можна.

— Ой, Гарте! Сподіваюся, що ти з мене не покепкував… — Вона почала обережно спускатися, сходи були не тільки крутими, але й ще погано освітленими. — Маю надію, що цей предмет того вартий.

Небезпечні сходи завершилися прямим, темним коридором, в кінці якого, як у промовці, на Честейн чатувало яскраве світло. А ще кислі обличчя Шайлера та Ірвена. Хлопці озирнулися, коли незнайомий допоки викладач нерадо привітав дівчину:

— На мої заняття не запізнюються, студентко. Сьогодні для вас перше і єдине виключення. — Чоловік гучно ляснув у долоні.

Тієї ж миті за спиною ошелешеної Честейн зімкнулися кам’яні стіни, закривши коридор, яким вона вийшла на відкритий майданчик. З трьох боків не огороджений нічим, він був розташований на самому краю скелі значно нижче замка інституту. Такий собі великий уступ, що височів над морем.

Дівчину аж у холод кинуло від моторошних спогадів. Хай цей майданчик був набагато більшим за той уступ, з якого вона зірвалася на острові Життя, та і тут смертельний ризик впасти на гострі підводні скелі очікував на необережного.

— Я — пан Шловур. Викладаю дисципліну «Дух та тіло дракона»…

«Так ось що це за таємниче ДТТД!» — спочатку зраділа Честейн. А іншої миті загадалася над питанням…

— Тому я не розумію, чому саме повинен навчати вас — людей? — викладач мов би з язика зняв те, що пронеслося у голові дівчини. Та, мабуть, не тільки в її. — А ви, панночко, взагалі не за формою вдягнуті. На мої заняття треба приходити у штанах. Мені сказали, що вони у вас є.

— Так, це правда. Але я не знала, що вони для ваших занять.

Пан Шловур лише зневажливо махнув рукою:

— Не мій клопіт як ви у довжелезній спідниці будете вдиратися нагору. — Він вказав на прямовисний бік скелі, що вів до замку. — Після того, як вихід зачинено, звідси до інституту лише один шлях. По скелі. Це, до речі, усіх стосується! Відкрити кам’яні двері з цього боку неможливо. — Викладач  обвів поглядом студентів — і людей, і мовчазних драконів. — І найголовніша умова: змінювати іпостась дозволяється лише у випадку, якщо ви зірветесь у море. Лише, ще раз наголошую, для порятунку власного життя. Все зрозуміло?!

 — Так, так, — навперебій відповіли дракони.

— Ні! — Шайлер рішучо вийшов вперед. — Як бути нам? — хлопець вказав на себе, Ірвена та Честейн. — Ми не маємо ані крилатої іпостасі, ані будь-яких засобів, щоб зійти на гору. У нас навіть страхування немає. Ми не дракони!