11.6.

Яка вдала ідея спостерігати за кимсь, як за незвіданими тваринами в природних умовах існування виду!

І якщо панночка Сонгерт безсумнівно була хижою левицею, то її поважний родич, як не прикро, на роль більшу аніж на хисткий кущ не підходив.

Та ким виявить себе Гарт? Честейн затамувала подих, коли мисливиця під прикриттям магістра наблизилася до Рудого.

— Гарте, вітаю! Дозволь представити тобі мою улюблену племінницю Гловліку драґ Сонгерт.

«Ось… цап!» — подумала Честейн, коли рудий красунчик і можливий спадкоємець імператорського трону лише… кивнув. Навіть не озирнувся, продовжуючи як нічого й не відбувається накладати собі у тарілку м’ясо з підливою.

Гловлікла сполотніла. Але лише на мить. Потім на її щоках наче розквітли маки.

— Крилатого ранку, ваша величність, — ніжно промовила дівчина з такою шаною… що від неї у когось рудого і нечемного заскреготіли зуби.

Так, так! Заскреготіли! Навіть Честейн це чула, хоча і сиділа досить далеко від місця «бою».

Перший раунд зостався за драконицею — Гарт обернувся, відставивши тарілку куди прийшлося.

— Дивуюсь вам, магістре, — дивитись на Гловліку, або спілкуватись з нею хлопець все ще не збирався, — звідки у вашій родині такі… ідеї. При живому та здоровому імператорові.

— Гловліка, мабуть, пожартувала, — не дуже впевнено відповів родич дівиці на виданні.

— Звісно, дядечку. Ти ж знаєш яка в мене весела вдача! Дехто навіть через те тільки й захоплюється мною, — кокетливо засмутилась дракониця. Увесь її вигляд мовби кричав: та подивись вже на мою вроду, бовдур!

— Не вигадуй, люба! В імперії немає іншої такої красуні.

— Або ж, магістр, ви, як і всякий родич, упереджені.

«Один — один!» — подумала Честейн. Гарт на ту оспівану красу так і не подивився. Дівчину чомусь це трохи втішило.

Якби ж вона дала собі змогу замислитися над цим, то, може, і знайшла б, що не так вже й годиться на роль безстороннього вченого спостережника… Та тут Гловліка зробила свій хід.

— Мати люблячу сім’ю — то щастя для кожного… Хіба що її не роздирають чвари за сліпучу корону. — Гловліка нарешті домоглася — Гарт устромив в неї очі. Та дівчина підступно перевела все на жарт: — В нашій родині всі дівчата б’ються за звання найвродливішої. Хіба що ви, — дракониця зробила крок до хмурого хлопця, — нас розсудите?

— В мене не такий багатий досвід, — нарешті саме їй напряму відповів Гарт, — але корону стерва я неодмінно присудив би вам. Без жартів.

— Оце вмазав! — захопився Ірвен та ляснув себе по колінах.

У їдальні ожили та зашепотіли дракони.

«Який же ти цап!» Честейн з жахом дивилась на застиглу красуню. Від її лиця можна було сірники запалювати. Та й родич її — магістр Сонгерт втратив язика.

— Полум’я… — незрозуміло про що сказав Шайлер та осудливо похитав головою. — Спочатку робити, а потім, можливо, про щось думати…

Честейн трохи опам’яталась, коли зрозуміла, що підскочила і стоїть стиснувши кулачки. І що вона збиралась зробити, га?

Дівчина озирнулась навкруги. Хлопці вдоволено гомоніли, наче не вони недавно захоплювались та водночас побоювались ображену зараз красуню. Ось як вони так можуть?!

Гловліка стояла зі сльозами на очах. Магістр все ще стовбичив з відкритим ротом. А Гарт…

Рудий відвернувся та вхопив свою тарілку з м’ясним рагу.

Честейн як ніхто знала, що зараз, мабуть, переживає дракониця. Усі проти неї! Образили і радіють!

Гарт навіть озирнувся на Честейн, коли та гнівно подивилась на нього. «Ти справжнісінький цап, а не благородний дракон!» — кричав її погляд.

На очах у рудої тварюки Честейн зробила крок. І ще крок, і ще… Вона йшла, щоб захистити незнайому їй дівчину. Драконицю. Ображену лише за те, що виказала себе хороброю і розумною за всіх цих… чоловіків.

Мабуть, драконячи хвости як в того лякливого собаки з прислів’я. І Честейн їм це наочно покаже! Вона подружиться з Гловлікою. Та разом вони гідно зможуть протистояти самозакоханим «благородним» драконам, яким навіть спеціальний інститут не на користь виявився.

Честейн йшла попри те, що Гарт не зводив з неї очей. Шепіт та  вигуки хлопців її також не лякали. Зараз вона стане поряд з драконицею і привселюдно простягне їй руку дружби.

— Що тут відбувається? — холодний голос герцога наче мечем перерубав вузол напруги в їдальні. — Хто поснідав, можуть відправлятися на заняття.

«З’явився не забарився», — Честейн застановилася так і не дійшовши до Гловліки, що все ще ридала.

Та навіть загрозливий тон герцога не змусив хлопців вшитися з місця скандалу. Навпаки — вони всі знову застигли. Лише дивились тепер в інший бік.

Честейн також обернулася.

Герцог не просто повернувся в інститут. Він ще й гостей привів.

— Якщо ви вже тут. Не бачу сенсу збирати вас окремо й, користуючись нагодою, хочу представити гостей інституту. Панночка драґ Тефро, — руда дівчина зліва від герцога посміхнулась, — та панночка драґ Оллорт, — чорнява красуня праворуч кивнула. — З панночкою драґ Сонгерт ви, мабуть, вже познайомились. Прошу бути з ними люб’язними та чемними, як і належить студентам нашого інституту.