11.4.

Герцог повернувся за два дні. Спокійне життя інституту враз завирувало, наче у полум’я під казанком підкинули дров. Та галушки у тому казані догори сплили зовсім дивні…

Честейн тільки-но призвичаїлась до спокійного життя: менталіста поряд не було, Гарт образився, від опіки Шайлера вона навчилася ухилятись, газети зосередилися на якомусь фінансовому скандалі, а на очі пані Юпрус дівчина старалася не потрапляти. Красота! І чого б так не жити далі?

Вона навіть повернулась до старих звичок і почала на новий манір зустрічати світанок. Знайшла собі наприкінці парку затишне місце, де відкривався вид на море, і вже другий день поспіль зустрічала там схід сонця. Хай воно і не злітало нагору так же блискавично, як у широтах, де загубився острів Життя… Але ж воно то саме — єдине поміж нею і батьком.

— Доброго ранку, тату! — віталась Честейн не відриваючи погляду від яскравого сонця скільки могла — до сліз.

Відтепер початок ранку вона використовувала з користю для себе. Гуляла наодинці, трохи займалася фізичними вправами — дякувати тому, хто придумав пошити для неї штани. У схованці, де зустрічала світанок, пізніше ще й вчилась по книжках, або впорядковувала свої нотатки до доповіді. Місце для цього було зручним: мабуть, Честейн не перша його знайшла, бо у скелях, відгороджених від парку старими кущами, була облаштована лава. Там навіть можна було полежати. І все це — з видом на море.

Особливо дівчині сподобалось, що у тому місці вона відкрита вітру, який тепер при кожній нагоді лагідно вітався з нею.

«Навіть стихія стала мені другом, — думала Честейн, — тільки дурнуваті дракони шарахаються!»

Відсутність нових скандалів та ректора не зробили хоча б однокурсників ані трохи приязнішими.

Чи привод це сумувати?

Не для такої енергійної та розумної дівчини. Тут Честейн у собі була впевнена. Рано чи пізно, але драконячу ворожість здолає. Деякі плани з цього приводу в неї вже вимальовувались… Тільки б герцог на став на заваді.

Перед сніданком Честейн забігла до гуртожитку.

Щось не так, зрозуміла вона, коли, стрибаючи, пронеслась повз вхід до коридору другого поверху.

Довелося зупинитися і повернутися.

— Та-а-ак… — протягнула дівчина, зрозумівши, що привернуло її увагу.

З коридору пахнуло ніжним квітковим ароматом.

«Духи, — визначилась Честейн. — Невже пані Юпрус пішла у гості в такий час?»

Здивуватися було чому: пані, а вірніше — леді Юпрус нізащо не дозволила б собі такий вчинок. А інших жінок в інституті не було. Думки, що хтось з чоловіків-драконів полюбляє пахнути фіалками та конваліями, у неї не виникло. Це точно не про мужніх драконів!

Заінтригована дівчина опам’яталась та побігла перевдягатись. Спізнюватись на сніданок, навіть попри наявності ще двох коробок зі смаколиками, вона не збиралась.

Якщо в інституті трапилось щось цікавеньке — саме їдальня найідеальніше місце про це дізнатись!

А в інституті таки щось сталось. Дракони знову недоброзичливо дивились на Честейн наче вперше. І про щось таємниче шушукались…

«Може, герцог… вмер?..» — подумала дівчина, коли Шайлер та Ірвен з рішучим виглядом сіли за її столик. Вона не знала найбільшої істоти за ректора, щоб настільки вразила, якщо в лісі здохла…

— Привіт! — Очі Ірвена палали якимось божевільним вогнем. — Ох, ну ти і бідова дівчина!

Честейн ковтнула води.

— Та що в дурбіса сталося?!

Ірвен, який виявився ще тім пліткарем, не встиг порадіти її необізнаності — все з’ясувалося саме по собі.

До їдальні увійшов викладач природи магії — магістр Сонгерт. А слідом за ним… дівчина!

«Яка вродлива», — чесно подумала Честейн, якій ще не була знайома дівоча заздрість до більш гарненької представниці її полу.

— Ой! Скільки ж тут хлопців! — зашарівшись, весело пролепетала незнайома дівчина. — Дядечку, і ти у всіх них викладаєш?

«Дурне питання», — Честейн навіть засмутилась від цього лепету. Врода красуні миттю для неї померкла. Бо краса без розуму — це не для панночки Ловлі. Однозначно.