10.5.

Пишні спідниці, мережива та коштовні цяцьки. Саме це Честейн побачила в очах Олвара Фаюмсара. Щоб прочитати його думки про неї навіть не треба було мати дар ментальної магії. Презирство та ганебні здогадки, породжені скандальною газетою.

Ото б він здивувався, дізнавшись, про що вона зараз думає, що відчуває!

Мабуть, як би ж вона була звичайною вісімнадцятирічною людською дівчиною, то і турбувалася через те, що її ім’я паплюжать у газеті. Чи через те, що про неї думають як про коханку ректора інституту…

Ні, репутація була важлива для Честейн і раніше. Це для будь-кого питання питань! Але тоді панночка Ловлі дбала, щоб про неї думали як про розумну, серйозну дівчину, що спрямована на отримання гарної освіти та побудови наукової кар’єри. Тут у неї були великі плани. А ось інше…

Можливо, відсутність матері та майже суцільне чоловіче професорське оточення не дозволили їй відкрити особистий бік життя. Поважні колеги батька аніяк не підходили для романтичних переживань, зі студентами дівчина не так багато спілкувалась — ніхто з хлопців королівського університету не торкнувся її серця. Вона встигла пізнати наукову пристрасть — у ній вона була вихована. Під час експедиції та корабельної аварії відчула пристрасть до життя та страх смерті. Та все особисте, що пов’язане з відносинами між чоловіками та жінками, Честейн лише мала відкрити, тож і уявлення про те, чого тут треба стерегтися, мала вельми умоглядні. У кожній незрозумілій ситуації вона користувалась настановою батька: перевіряти почуття розумом. «Серце може помилятись, — говорив професор Ловлі, — лише розум, мов скальпель у руці хірурга, дозволить тебе відітнути все зайве та прийняти правильне рішення».

Розум — єдине, що вона вважала найвищою особистою цінністю. Те, що її тримають за дурну, хвилювало Честейн набагато більше за те, що приписують вигаданий роман.

Так, її неабияк образило, що імперці, за виключенням екіпажу «Сумної каракатиці», відразу записали її у дурисвітки. Навіть спеціальна комісія не розпитала як треба. Хто з тих «поважних» чоловіків поцікавився її батьківщиною? Жоден з людей! Як і жоден з драконів, серед яких вона опинилась. Вона не знає про магію, драконів, імперію — то вона дурепа! Іншої думки у їх головах навіть не існує.

Нічого… Магію вона опанує. Історію та саму імперію — вивчить. А драконів… таки засідлає! Ось відразу ж гарна була ідея. Це вони дурні, що пручаються.

Та навіть якщо не вийде — не біда. У неї є магія! Може навіть сама літати зможе, без допомоги лускатих-крилатих ящерів. Честейн пів ночі про це думала, згадуючи про вітер, що вже неодноразово рятував їй життя. І це було до випробування в Агатовій кімнаті.

Тож презирство Олвара Фаюмсара дівчина гордівливе не помічала, зосередившись на більш важливому — чималенькому списку, який пан Поук все писав і писав під незадоволені зітхання її суперника.

«Певне відкриє якусь хрестоматію і на цьому заспокоїться», — оцінила Честейн трагедію Олвара. Сама ж вона тільки раділа такому розлогому списку корисної для неї літератури.

Але дарма Честейн вирішила, що суперник такий легковажний і лінивий. Що вона помилилась в Олварі, з’ясувалося вже в обід, коли поряд із нею зненацька поставили дві таці.

Дівчина підняла голову.

— Ми сядемо з тобою, — похмуро процідив Шайлер Еколт і сів праворуч.

— Угу. — Ірвен Крафт зайняв місце навпроти.

Честейн була настільки вражена, що навіть забула про тільки-но відкушену котлетку — саме вона завадила спитати: «Що це, люди добрі, коїться, га?» Погляд баронського сина вона відчувала наче гірчичник, та дивитись у той бік їй було незручно. Зате вчорашній гість, неначе на правах майже старого знайомого, дещо пояснив. Не зміг терпіти.

— Вони об’єднались! — палко та таємничо заявив Ірвен.

— Хто? — спитала Честейн, яка нарешті змогла проковтнути котлетку.

— Дракони, — так же неясно відповів Ірвен.

Дівчина лише пожала плечима, бо нічого з тієї відповіді не зрозуміла.

— Першокурсники-дракони змовилися проти тебе, — бовкнув Шайлер. — Вирішили разом допомогти тому Ованду…

— Олвару, — виправила його Честейн.

— Мені байду же, як його звуть!

— А що не байдуже? — спитала Честейн, яка все ще губилася у здогадках, чого це драконяча змова так схвилювала Шайлера — аж припхався на очах у всіх!

— Це несправедливо, — холодно відповів блондин. Честейн навіть подивилась йому у вічі. — Вони всі, а ти одна!

— Ого! А мої ставки стрімко зростають!

— Ти що верзеш? — веселощі Честейн Шайлеру прийшлись не до вподоби.

— Ось дивись: спочатку за мене одну дали лише вас двох. Людисьок. А тепер проти мене майже чотири десятки драконів знадобилось!

— Сорок два, — уточнив Ірвен і зашарівся.

— Чи той Олвар зовсім бовдур, чи то я така рідкісна…

— Зараза, — зло доповнив Шайлер, наче припечатав. Мабуть, образився. — Та ми вирішили усе одно тебе допомогти.

— Ми? — Честейн навіть брів підняла. Щось їй не вірилося у рішення Ірвена. Її перше враження про нього, що він підлабузник при синочку впливового батька, ані трохи не змінилося.