10.3.

Тритон. Саме він спадав на думку, коли наступного ранку Честейн опинилась посеред драконів.

Якось батько на декілька днів приніс до дому потішну ящірку. Жвава, крапчаста, слідкувати за нею було дуже цікаво не тільки Честейн. Батько брав амфібію в університет — носив у величенькому акваріумі на заняття студентам. Саме для них він і позичив тритона у розпліднику.

Честейн пам’ятала з якими цікавими обличчями студенти спершу витріщались на незвичне в’юнке створіння. Саме з такими, як тепер дракони дивилися на неї саму.

«Та я дурбісов тритон! — остаточно визначилась вона. — Хіба що не в цяточку…»

Але про плями на шкірі вона могла і помилятися, принаймні щоки горіли. А ще — кінчики вух. Та і під скромним ліфом форменого плаття, місцями, щось відчувався дискомфорт. І все через те, що вона стала об’єктом загальної цікавості. Хоча, на її думку, нічого інтересного, а тим паче правдивого, в тій передовиці «Короля-пліткаря» не було. Крім двох фактів: як її звуть, та що вона потрапила до драконячого інституту волею герцога Фрадмерта. Стаття складалася лише з припущень. Причому доволі обтічних — нічого такого у тексті не говорилося. Лише натяки.

Драконам, як хлопцям-студентам, так і їх наставникам, вистачило і натяків. Тож Честейн відчувала себе тритоном. Хіба що від спостерігачів її захищали не скляні стінки акваріума, а незримі межі негативного ставлення, яке сформувалося з першого дня.

Дівчина вже десять разів встигла пожалкувати, що пішла на сніданок до загальної їдальні. Могла і не ходити.

Десь опівночі, коли вона тільки-но заснула, за її вікном почувся шум, щось скреготнуло, а потім віконна рама, зачинена ще перед дощем, гучно стукнула. З поривом вітру до кімнати щось влетіло і гепнуло на стіл, повалив башту з книжок.

Якого сиволапого?.. — Честейн, що за дитячою звичкою під час сну замотувалась у простирадло, ледве виплуталась і встала. — Дякувати, що хоч склянку не перекинуло.

Дівчина освітила кімнату, скинувши рушничок, яким накривала світляка під склянкою. Кутаючись у простирадло підійшла до вікна і визирнула. Хто б там не був раніше, а зараз — нікого. Тож відповідь на загадку прийшлось шукати на столі.

— Хто б ти не був, щоб тебе підняло та ге… — слова, що так і просилися з язика, коли вона знайшла перевернуту чорнильницю, завмерли самі собою при виді доволі великого пакунка, що лежав попід книжками.

Загорнуто було не те щоб вміло. Перев’язано тонкою мотузкою, яку можна було знайти скрізь. На вощеному папері пакунка були помітні сліди, наче його хапали…

— Кігті, — зробила висновок Честейн. — Тож до мене навідався дракон.

Особа цього дракона миттю з’ясувалась, варто було розкрити пакунок.

М'ясо варене. М'ясо копчене. М'ясо жарене. А ні, не просто м’ясо. З трудом, але проміж великих шматків м’яса можна було зустріти тонкі скибочки хліба. Тож хтось рудий та дракончистий попіклувався про неї і зібрав бутерброди.

— Ти диви!.. — не стрималась Честейн, коли посеред м’ясного багатства знайшла невеличкий огірочок. Один.

У роздумах вона захрумтіла огірком. Як відкусити від найменшого з монструозних бутербродів та не вивихнути щелепу треба було ще придумати!

Лягаючи спати, дівчина мимоволі поплескала себе по наповненому животу, котрий сито і тихо булькотів. Ох, цей Гарт — і знайшов же спосіб вибачитись і попіклуватись. Більше вона не буде насміхатись з його кураторства.

Запас бутербродів, як вона уночі не працювала над його зменшенням, був ще величеньким, та на сніданок хотілося чогось іншого крім м’яса. Ось Честейн і ризикнула висунути носа з кімнати.

— Панночко Ловлі, вітаю. — Герцог наздогнав Честейн, коли вона думала, куди їй з повною тацею приткнутись. — Після занять чекаю у своєму кабінеті.

Дівчина хіба що не підскочила, так зненацька той герцог з’явився. І підігрів газетні домисли — дракони у їдальні, як один, вилупились на них з ректором. Не скажеш же, що вони не про те думають!

Герцог мріє не під спідницю їй залізти, а у го-ло-ву!

І це катастрофа… Бо вчора вона нічого не пам’ятала про те, що сталося в Агатовій кімнаті. А сьогодні…

Під час нічного сну голоси повернулися. І цього разу не було ніякого божевілля. Напроти — все стало зрозуміло, як може бути зрозуміло тому, хто з таким ще ніколи не стикався.

Та про це треба було мовчати як на словах, так і у думках, раз герцог Фрадмерт вміє їх зчитувати. Бо ця таємниця не для драконів!