10.2.

Часу ні на жалощі, ні на вагання не залишилось. Ось з пітьми з’явився він — величезний змій, що насувався дуже швидко. У Честейн ноги віднялися від того видовища. Вона наче скам’яніла.

Кожен боїться змій. Мабуть, і існують виключення, але Честейн Ловлі до цих щасливих людей не відносилася. Буйна природа островів Життя та Смерті лише посилила страх перед створіннями, що плазують. Навіть невеличкими. Але ж друга іпостась пана Тронка була просто велетенська! Хоч би тепер якось спам’ятати, що перед нею добрий наглядач гуртожитку…

Темно-темно-синій, наче небо тільки-но після заходу сонця, або похмура океанська глибина. З одним дивним рогом на голові, що сріблясто виблискував у світлі невеличких магічних світильників, які ледве освітлювали коридор у нічну пору. Великі чорні очі та металева луска з гострими мов лезо краями.

— Шф-ф-ф-скрз! — Дракон-змій наближався. У його очах не було нічого, крім хижого бажання наздогнати та покарати.

— Пане Тронк! — заверещала Честейн, виставивши перед собою руки та заплющив очі. Їй здалося, що вона голосно заволала, а на ділі — ледве чутно прошепотіла.

Доля секунди та… лице дівчини обдало потужним теплим видихом, немов парою з величезного котла, коли скинули кришку. Подих змія пахнув морською сіллю та тонким ароматом водоростей.

— Пане Тронк, — Честейн наважилась розплющити одне око. Величезна голова морського дракона завмерла над нею. Ніздрі шумно роздувалися — змій принюхувався. — Пане Тронк, сталася прикра помилка! Не могли б ви обернутися? Я зараз вам все поясню.

Ще раз потужно дихнувши — у Честейн навіть волосся з недбайливо зав’язаного хвоста вирвало та розметало — змій розчинився у повітрі та на його місці виник знайомий старий чоловік, що ніяк не нагадував величезного хижака.

Честейн не з першого разу прийшла до тями: помітила при перетворенні, що змій і не змій зовсім. Він дійсно дракон, такий же крилатий, як і його земні родичі. Але крила у морського дракона тонкі й дуже гнучкі, ще й переливаються ледве помітним райдужним блиском. Під час плазування вони так щільно притуляються до тіла, що морські дракони й насправді стають схожими на величезних змій.

— Так що трапилося, Честейн? — запитав наглядач гуртожитку.

— Ох! Пане Тронк, то був чийсь дурний жарт. Хлопці підкинули новачку зачаровану книгу, ось його і перемістило сюди, у кімнату когось з викладачів. Він хотів вийти та…

— Ну?

— Злякався вас і втік. Він… не дракон, пане Тронк. Вибачите йому?

— Це ось йому? — наглядач кивнув на Ірвена, що несміливо визирнув з-за прочиненої двері. — Ти диви сміливець який! Дівчину поперед себе пустив… Ну, виходь, будемо розбиратися.

Може Ірвен Крафт виявився і не найпершим з хоробрих, але все ж не забув хоча б дружнім кивком подякувати Честейн за допомогу.

Пан Тронк повернув до сходів і хлопець поплентався за ним.

— Тож як ти до нас потрапив, бідолашний?..

Честейн теж було б цікаво послухати історію Ірвена, та у кімнаті на неї чекав ще один гість.

Гарт стояв біля вікна і дивився на двір. Там зовсім посутеніло, але дощ давно скінчився, хмари щезли та на небі сяяли зорі. Честейн увійшла і хлопець повернувся до неї:

— Чого сидиш у напівтьмі? — спитав, зневажливо клацнувши по склянці, підякою мешкав невеличкий магічний світляк пана Тронка.

— А я вмію чарувати? — дівчина схрестила на грудях руки й підняла брів. — Може мене цьому хтось навчив? Щоб ти знав, я про магію дізналась декілька днів тому. Куратор…

— І про це я хотів з тобою поговорити. — Гарт присів на підвіконня, зріст йому це дозволяв, на відміну від Честейн, яка про себе відмітила, що якось і собі можна там посидіти з книжкою. Днем, звичайно.

— А ще про що? Чого прибіг та ще і потайки?

Гарт відповідати не поспішав. Честейн наблизилась, але сідати не стала — і без того дракон височить на ній, як часова вежа над невеличким міським будиночком.

— Я думав, що ти дурна нездара. Що достатньо буде тебе ігнорувати…

— Але? — зацікавлено спитала Честейн. Щось змусило Гарта змінити думку про неї…

— Але дядько сьогодні наочно показав мені, що за кожен твій косяк я буду відповідати у двократному розмірі.

— Невже квіточки сіяти змусив? — Дівчина витріщила очі. Оце, мабуть, було видовище! А вона все проспала. Зате у барвах уявила піднятий у гору худий зад Рудого навпроти центрального входу інституту, а його вродливе личко — носом у землі. Клумба сама собою не відновиться, там працювати треба.

Хлопець аж скрипнув зубами.

— Не раджу тобі щось витівати лише тому, що я відтепер відповідальний за двох за кожну твою дурну витівку.

— Ой! Пробач! — розлютилася Честейн. — Це ж на моє прохання архімагістр скинув мене з башти! На коліна аж-но ставала, так хотілося політати!

— Досить! — рявкнув Гарт і встав. — З тобою неможливо розмовляти!

— Та ти лише раз і спробував. І те, коли тебе грюкнуло чемоданом…

— Від завтра я буду с тобою додатково займатись, раз вже ти не знаєш елементарних чарів. І ще хотів попередити, щоб стереглася. Я не завжди можу бути поруч, а поглузувати з дурного людиська багато охочих. У цьому на прикладі свого нового дружка могла пересвідчитися.