9.5.

Серед доволі гучного «Шф-ф-ф!» ледве чутно можна було розібрати «Скр-р-з!», від якого у Честейн мороз по шкірі пішов. Особливо, коли біля дверей її кімнати зовсім вже зловісно заскреготало. Та згодом ці моторошні звуки почали віддалятися. А коли вони стихли…

— Що, йолопе, роздражнив старого змія, га? — напустився Рудий на Ірвена Крафта. — Чого взагалі припхався?

Честейн з осудом уп’ялась на дракона — це ж питання вона бажала поставити і йому.

— Я сюди потрапив випадково — ви самі тому свідки. А ось чого сюди припхався ти? — доволі сміливо відповів хлопець, який до цього показував себе хіба що не безсловесною тінню Шайлера Еколта.

Гарту, щоб запалитись, треба було не багато: лишень чиясь нахабна відповідь.

— Здурів?! — скрикнула Честейн, коли уламок стільця у руках дракона здійнявся справжнім племенем. — Ви у моїй кімнаті. А ну вимітайтесь звідси обидва!

Може той Ірвен на язик і дурний, але не без совісті — одразу ж зробив спробу піти: повернувся до виходу та… ніяково впав, налякано скрикнувши.

Честейн кинулася до хлопця: при падінні той гучно приклався головою об дверну ручку так, що аж жалібно застогнав.

— Обережніше треба! — Честейн схилилася до Ірвена та помітила на його скроні кров. Що трапилось?

— Не знаю, — налякано відповів хлопець, який відразу ж розгубив усю зухвалість, — у мене раптом наче ноги відмовили…

— Посунься, — наказав Честейн вже майже спокійний Гарт. Він підхопив Ірвена на руки та поніс до ліжка. Про можливу пожежу нагадували тільки дерев’яні уламки, що жевріли на кам’яній підлозі. Дракон переступив через них, наче нічого не сталося.

Дівчина кинулася до ванної по воду та рушник.

Може людський хлопець дракону і не подобався, але Гарт оглядав того уважно і ретельно. Саме за цим заняттям застала його Честейн, коли повернулася.

— Спробуй зігнути коліна. Тільки не квапся, обережно, — говорив Рудий, наглядаючи за зусиллями переляканого Ірвена.

— Ніби виходить! — зрадів хлопець.

— А стегнами? Спробуй поворушити ними… — Однокурсник Честейн і з цим завданням впорався. — Отже, в тебе оніміли литки — від середини донизу — та обидві стопи цілком.

— І що це? — з тривогою спитала Честейн. — Ти знаєш?

Гарт похитав головою:

— Ні. І старий змій тут ні до чого…

— Що за змій?

— Наглядач, — сіпнув плечима дракон. — Невже не чула, як він за цим бовдуром попід дверима повзав?

— Але ж… — розгубилася Честейн, — пан Тронк — дракон!

— Дракон, — Гарт кивнув. — Але морський. Вони на нас з дядьком геть не схожі. Та кращих охоронців за морських зміїв не знайдеш. Він ще довго буде повзати і вистежувати порушника. Тож ми  у тебе затримаємося…

Честейн підібгала губи. Оце затишний вечір, щоб подумати і розібратися у собі!

— Та може йому цілительку покликати? — спитала вона, кивнувши на мовчазного хлопця на своєму ліжку. — Вона тут поруч — за стінкою.

— Ні! — в один голос відмовились обидва гості.

— Не варто привертати нічию увагу, — сказав Гарт. — Якщо буде потреба, я сам винесу цього… ну, його, — кивнув на Ірвена, — навіть до лікарні доставлю.

— Я… — почав було Ірвен, та його обірвали…

— Тихо! — велів Гарт.

За дверима знову повзав морський дракон. Тепер, навіть знаючи, що то пан Тронк, Честейн не змогла перемогти страх. Від того шереху та скреготу все всередині захололо.

Лише коли все стихло, Ірвен отримав змогу сказати:

— Здається, я потроху знову відчуваю ноги.

— Цікаво, — Гарт схилився над хлопцем і прийнявся обережно штрикати йому у литки відрослим кігтем.

— Ай! Ай! Так, відчуваю!

— І оніміння у тебе поступово проходить, наче хвиля відсувається?

— Так, схоже.

Честейн лише кліпала очима — вона ще не могла оговтатись від запросто вирощеного Гартом кігтя. То він може за бажанням будь-якої миті і частково на дракона перевтілюватися? Лише окремою частинкою тіла? Небезпечні ж вони створіння.

— То як ти тут опинився, у гуртожитку? — спитав Гарт. — Чого наглядач перекинувся?

Ірвен знизав плечима:

— Мабуть, це був чийсь жарт. Я тільки-но до книги у бібліотеці на столі торкнувся — а мене перемістило. Опинився у чужій кімнаті. Думаю: треба вшиватись. Я за двері та до сходів, а там як щось рикнуло та я-а-ак гепне! Я і побіг. Нагору. Бо внизу — ВОНО.

— Цікава історія, — Гарт присів на стільницю, відсунувши книжки, які Честейн планувала почитати увечері.

«Навіть цікавіша, аніж ти думаєш», — подумки додала дівчина, згадавши про ключ. Той самий, якого торкнувся нещасливий Ірвен.

— З книгою, то хтось з хлопців тобі прислужився. Та й з ногами… Це дуже схоже на те, як цілителі накладають незрушні чари у випадку травми. Тільки неясно, де ти їх підчепив. Якби ж в бібліотеці, то не шмигляв по гуртожитку.