9.3.

Увечері до Честенй завітав пан Тронк. Та не сам, слідом за ним до кімнати просочилася і пані Юпрус.

— Я цілителька. Це мій обов’язок, — сказала вона наглядачу гуртожитку. І навіть помахала руками над Честейн.

Але дівчина нічого від тих маніпуляцій не відчула. Ніяких кольорових ниток не побачила, якогось полегшення, чи чогось подібного, також не настало. Зате було помітно, як цілителька нишпорить поглядом по кімнаті. На саму Честейн жінка дивилась вкрай недобре. Навіть пан Тронк звернув на це увагу.

— Елмілі, ти чого? — тихо спитав він. — Усе не можеш пробачить, що комірку відібрали? Так Лорвус особисто тобі магічну, у два рази більшу зробив!

— Не вигадуйте! — фиркнула цілителька та поквапилась на вихід.

— Дивна вона якась, — пан Тронк проводив жінку задумливим поглядом. — Сама на себе не схожа. — То прямо рвалася до тебе, а то… — дракон замовк, думаючи про щось.

Але у Честейн виникло питання, тож вона відірвала пана Тронка від його роздумів:

— Хочу спитати: а як ви відчуваєте магію? Ось пані Юпрус, чи можете сказати, що вона зараз робила зі мною?

— Про це тобі тільки цілитель з таким особистим даром зможе розповісти. Бо це не універсальна магія, то вона не спирається на загальновідомі закляття.

«Тож, якщо поряд не має свідка цілителя, то і викрити її ніхто не зможе», — закарбувала у пам’яті дівчина. Цілителька подобалась їй все менше. Хоч раніше їй не доводилась стикатися з жіночими ревнощами, та зрозуміти, що дракониця зачаїла до неї зло, розуму вистачило.

— Тобто побачити можна тільки споріднену магію?

— Побачити? — Сиві брови дракона піднялися від здивування. — Та ні. Побачити магію неможливо. Це завжди легке відчуття, як, наприклад, від сонячного світла. Ти його відчуваєш навіть із заплющеними очима. Так і з чарами. Універсальні зрозумілі з того, чим хто користується. Споріднену магію зрозумієш і так, без слів. Бо вона наче співзвучна тобі. І ти немов твориш її разом з тим, хто насилає ті чари.

«А у мене все зовсім не так», — подумала Честейн, але так і не наважилася розповісти про це пану Тронку.

Старому дракону все було цікаво: і чому дівчина уночі відправилася до Агатової кімнати, і що там з нею сталося, та що відбувалося поперед замком — звідки ураган?

— Такий шалений вітер! Навіть кам’яний герб інституту підняв та жбурнув прямісінько у вікна ректорського кабінету! — Пан Тронк сплеснув руками. — Суцільні збитки. А садівник так зовсім на лорда Рокбурна ображений. Він ту клумбу наче дитинку любив та пестив. Хоча Ґюхо каже, що не він призвав той шалений вітер. Та йому, звісно, ніхто не вірить, бо хто ще на це здатен, як не герой Алварської компанії? Щоб ти знала, Честейн, він ураганом розмітав цілий ворожий флот!

— Це який у нього дар? — жадібно спитала дівчина.

— Він повелитель повітря! Архімагістр. Його дар найсильніший за останні три драконових покоління.

— А це скільки?

— У драконів за покоління вважають половину тисячоліття, тобто п’ятсот років.

Після всіх цих розповідей Честейн, звісно, не стала говорити, що чула, як той клятий архімагістр горлав: «Я не впораюсь!» Та і про інші події довелося промовчати. Її таємниці лише множилися, і робили це з катастрофічною швидкістю.

Цікавість пана Тронка задовольнило те, що вона розповіла, як лорд Рокбурн став її особистим наставником. Дракона навіть не шокувало, що архімагістр скинув Честейн з башти!

— Не думай, що він хотів тебе вбити. Я в це нізащо не повірю.

— Та мене всі дракони ненавидять! — образилась Честейн. — Мабуть, кожен йому ще б подякував.

— Ти перебільшуєш. — Пан Тронк з добротою подивився на дівчину. — Може хтось ще про тебе і базікає, та зовсім скоро всім набридне навіть це чути, не те що повторювати. Все й заспокоїться. А лорд Рокбурн, певно, мав тебе підхопити у повітрі, якби ти так і не відкрила у собі магію.

— Дуже сподіваюся, що ви правий, — з сумнівом сказала Честейн, водночас думаючи, хто і що про неї «базікає». При чому почали ще до того, як з нею познайомилися. Коли вона прийшла на привітальну промову ректора з приводу початку навчання — всі вже були налаштовані проти неї.

«Окрім магістра Дартґака та Гарта більше нікому. Гарт був дуже розлюченим. Чи міг він?.. Ну, хіба щось у серцях ляпнути. Та навряд Рудий став розповідати, як його змушували про мене дбати. Тож лишається тільки Дартґак. Сам герцог плітки не розносив. Він просто скористався корисними йому особливостями магістра…»

Тож від куратора першого курсу варто було триматися якнайдальше. Магістр Дартґак затятий пліткар і базікало.

А ще варто було стерегтись цілительку, однокурсників, студентів… та всіх драконів! Особливо герцога та нав’язаного їм наставника-архімагістра. Навіть люб’язний наглядач гуртожитку зараз викликав у неї певне роздратування: все сидів та розпитував. А Честейн так треба було залишитися самій та про все добре подумати!

— Слід буде занести тобі чайничок та парочку чашок, — сказав пан Трок, коли його погляд у черговий раз впав на прикритий серветкою пиріг. — Може тепер ти зможеш засвоїти й дещо з універсальних чарів та дбати про себе у зручний спосіб.