8.4.

Прокидатись в інститутській лікарні мало б стати за звичку, та цього разу…

Сіро-зелені очі, що виявились чи не впритул, та чуже дихання, що дмухнуло по підборіддю. Лоскотно. Честейн смикнулася уверх.

— А-ай! — верескнув незнайомий хлопець, відсахнувся та потер перенісся, по якому щойно отримав. — Права пані Юпрус, треба триматися від тебе якнайдалі.

— То і тримайся. Чи то я тебе розглядала?

Хлопець зашарівся.

— Кеймос.

— Що?

— Кеймос Рофлік. Так мене звуть. Я цілитель з третього курсу. А правда що ти підняла у повітря Гарта Нолайо та зі всього маху кинула їм у стіну?

— Брешуть! — Честейн фиркнула. — Нічого такого за собою не пам’ятаю.

Лице хлопця розчаровано скривилося:

— І що пані Юпрус довелося йому всі кістки зрощувати теж неправда?

— Зараз сам на власному досвіді все перевіриш! — донеслося від дверей.

Гарт. Розлючений, як безхвостий пес бога гніву, якогось колись почитали у Практоні.

Кеймос подався від Честейн ще якнайдалі та трохи не по дузі обійшов Рудого, як тільки той звільнив вхід до палати.

На Честейн Гарт дивився роздратовано, але не без долі роздумів. Щось його дуже цікавило. Та зараз він просто кинув на живіт дівчині її сукню.

— Вдягайся. Дядько тебе чикає.

— Навіщо? — за звичкою напружилась Честейн, але сукню підняла. Знайома. Та чистенька, хоча останній раз була, мабуть, уся у крові.

— Бажає пересвідчитися, що недаремно усі тебе з самого рання де тільки можна шукали!

— Ааа… Це тому ти такий злий? Не виспався? — Честейн спробувала бути люб’язною. Відчувала провину через здійнятий галас.

— Виспишся тут… — скрізь зуби прошипів Рудий.

— Так і скористався б поламаними кістками! — дівчина пирснула, згадавши вираз обличчя охочого де сенсацій цілителя-третьокурсника. — Вибач, якщо зіпсувала репутацію.

— Ти мені не тільки репутацію, ти мені… — почав заводитись дракон, та сам себе ж і зупинив. — Так, досі. Збирайся і підемо.

Честейн зробила йому рукою знак вшиватись:

— Так вийди і я зберуся.

— Чого це я там не бачив? — поглузував Рудий, нагадавши обставини знайомства.

Худобина безрога.

— А чемоданом по макітрі?

Дракон фиркнув та вийшов.

Дівчина сіла. Почувалась вона напрочуд гарно. За вікнами сяяло сонечко. А настрій… ну, він теж радував зарядом оптимізму.

Цікаво, з чого це?

У голові спогадів поки не було. Та може це й добре. Хоча знати, що таке вона скоїла, що Гарт хіба що не ричить, хотілося.

Ну, не переламала ж вона йому ті кістки? Це точно брехня. А ось про підняти у повітря… стосовно цього стали з’являтись якісь неясні сумніви.

— Готова? — Гарт зазирнув у палату без стуку. Добре, що Честейн встигла застібнути усі ґудзики та оправити спідницю. Та несамовито захотілося жбурнути у нахабу хоча б подушкою.

«Ні сорому, ні розуму! І це можливий майбутній імператор!» — з обуренням подумала вона.

У Честейн взагалі до чеснот драконів з’явилися невтішні висновки.

Ось, узяти хоча б цей інститут, його назву.

Хіба ж благородний чоловік назве самого себе благородним? Ні! Ні в якому разі. Так вчив її професор Аблорант. У цьому він спирався на труди мислителів давнини.

— Благородство про себе не кричить, — зауважував він. — Це та чеснота, яку визначають інші. Благородна людина не має вихвалятися такою репутацією, але повинна її прагнути, як єдиної важливої цінності, що охоплює багато інших корисних суспільству та особистості якостей.

Тож — чи можна вважати благородним пихатого герцога Фрадмерта чи того ж рудого нахабу Гарта?

 Цього разу приймальня біля ректорського кабінету не була порожньою.

— Панночка Ловлі? Чудово, лише на вас і чекають, — підхопився знайомий хлопець. Честейн його вже бачила.

Ґальферд, особистий секретар герцога. Він постукав у двері, після чого відчинив їх та пропустив дівчину уперед. За секретарем до кабінету просочився і Гарт.

На Честейн чекав не тільки герцог. Були тут і викладачі, і дехто з однокурсників. Зокрема той приятель блондинистого родича глави служби безпеки.

— Усі в зборі. — Герцог встав з-за стола. — Всі, хто зміг пробудити в собі магічний дар. Почнемо розподіл, магістри.

«Та хіба ж я змогла?..» — тільки й встигла подумати Честейн, як щось під серцем мовби стукнуло, по тілу розлилося тепло.

Так. Змогла…

Відтепер вона справжня чаклунка, як це не дивно для неї самої.

— Чьосер. Ментальна магія. Магістр Лоурф, він ваш, — почав герцог. — Свілток та Пфук…