Глава 8, в котрій героїв стає більше

8.1.

День промайнув, а за нею так і не прийшли.

Честейн вимотала себе даремними переживаннями, сіпалася від кожного звуку, почутого з коридору. Репетирувала, що може сказати на свій захист, коли барон її забере.

А що може сказати? Не беріть до уваги дурні слова, що сказала в незнанні? Кому це цікаво! Та вона ж лише пішак у великій грі. Лише камінчик, що у потрібний для однієї сторони момент зрушив гору.

Коли йде запекла боротьба за владу, хто буде перейматися долею чужинки та порятунком її батька?

Якщо взяти драконів, думала вона, то їх обурення та недоброзичливість навіть зрозумілі. Дивно, що герцог ще на початку не прибив її десь у кутку, а навпаки — взув, вдяг у пристойний одяг, забрав вчитись. Звісно, він таким чином обмежив її у пересуванні та спілкуванні. Хто з драконів стане розпитувати про її королівство, його уклад, закони та звичаї? Хіба що той хлопець, зацікавлений у морських чудовиськах, та й лише у випадку, якщо вона перетвориться на справжнє морське чудо-юдо. Тож і крамола лишиться при нії.

Для барона, про якого залишилися лише неприємні спогади, хоч він і грав у неупередженість, та його прибічників, які борються за повалення верховенства драконів… Їм вона цікава у ролі корисного бевзня. Та й важіль впливу вже є — щось не так і ось вона вже шпигунка, в’яжіть її! Такі люди ні за які заслуги перед ними рятівну експедицію організовувати не стануть. Тим паче, що їх боротьба триває давно та буде тривати ще довго, мабуть, до останнього дракона. Марнувати роки очікуванням щасливої нагоди без якоїсь гарантії, що хтось таки вирішить вкластися в експедицію до острова Життя? Ні. З бароном Еколтом їй точно не по дорозі.

Дракони не тільки багаті, від спорядження хоча б одного корабля не розоряться, але й, на крайній випадок, можуть самі злітати та відшукати бранців островів Життя та Смерті.

Честейн боязко було зізнатись у цьому, але мрія осідлати справжнього дракона та піднятися на ньому у небо не полишала її. Та про таке навіть мріяти не варто було. Жоден з них на це не піде. Тут герцог над нею познущався, запропонувавши спробувати зі студентами.

Коли завечоріло, а по неї так і не прийшли, Честейн з полегшенням подумала, що ректор таки узяв верх, вона зостанеться в інституті.

Нервове збудження ще довго не відпускало дівчину. Але відтепер у неї з’явилась деяка впевненість у своїй подальшій долі, навіть якщо герцог знову спробує уморити її в Агатовій кімнаті. Це змусило Честейн зробити те, на що вона досі не наважувалась. Написати листа капітану Моросу. Тепер їй є що про себе розповісти, хай вони за неї не переживають.

Вранці по Честейн прийшов Гарт.

— Підемо. Дядько наказав тебе супроводити.

— В Агатову кімнату? — приречено зітхнула дівчина.

— Так. — Хлопець не став чекати та повернувся до виходу.

— Постривай, — Честейн вхопила торбу та закінченого вночі листа, — перед тим мені ще потрібно до секретаря.

Гарт лише знизав плечима — йому це було байдуже.

«Можна подумати, я його просила зі мною водитися, — обурилася дівчина. — Чи то я змушую його йти до кімнати випробувань на муку!»

До Мартрайта вони таки зазирнули. Честейн змогла без перешкод відправити листа. Запечатаний конверт з ним зник на очах, як тільки секретар поклав його на особливу підставку, розмальовану знайомими візерунками — колом із зіркою та таємничими символами.

— Магічне доставляння, ваш лист вже у почтовій скриньці адресату, — пояснив Мартрайт, помітивши її цікавість.

Поцупити свіженького «Короля-Пліткаря» при Гарті не вдалося. Ну, Честейн не стала показувати йому свою зацікавленість у такій газетці.

«Краще я потім до бібліотеки зайду», — вирішила вона. Познайомитися ближче з чаклунським способом пошуку інформації та видань треба було з увагою, щоб зрозуміти як і що там працює.

До підземелля з Агатовою кімнатою вона плелася. Гарт кілька разів змушений був зупинятися та підганяти. Але даремно він так квапився — герцога ще не було, а перед зачиненими дверима стояли дві невеличкі групи… Доволі ворожо настроєних одна проти одної. З одного боку — сім однокурсників Честейн, а з іншого… Люди?.. Два молодих хлопці, що статурою аніяк не походили на високих та міцних драконів.

— Ось дурбісові витівки! — зло сказав Гарт. Йому новачки з першого погляду не глянулися, навіть ближче підходити не треба було.

— Що таке? — тихо спитала Честейн.

Але на дівчину Гарт уваги не звернув — рішуче пішов на хлопців.

— Шайлер Еколт? Що ти тут робиш? — грубо та невдоволено звернувся він до приємного на зовнішність блондина.

«Еколт?! Якийсь родич барона? Навіщо він тут?» — злякалась Честейн. Мабуть, щось пішло не за планом ректора. Барон придумав, як дістати її навіть у закритому драконячому монастирі.