7.4.

У запалі переслідування Честейн якось забула про свій зовнішній вигляд. Навіть доволі темний відтінок лазурового не міг приховати криваві плями, що вкривали сукню. На додачу ще й обличчя — вмитися пані Юпрус їм з герцогом не запропонувала.

Перший же з зустрітих драконів відсахнувся від дівчини, нагадавши й про власну лиху славу і про кошмарний вигляд, що відтепер лише закріпить ту репутацію.

— Перепрошую. — Користуючись сум’яттям хлопця, Честейн нахабно схопила його за передпліччя та стала прямо перед ним, щоб загородитися від зайвих очей та використати дракона, як щит, за яким можна як сховатися так і визирнути у потрібний момент.

Такий момент стався негайно, як дівчина і передчувала: герцог чомусь не став вмиватися та міняти закривавлену сорочку — так відразу і пішов на зустріч візитерам. Стикнулися вони поряд з кімнатою секретаря.

Зразу ж розгледіти гостів не вдалося — герцог заслонив їх своєю високою, широкоплечою фігурою. Та ще й полонений Честейн дракон спробував вирватися:

— Ти що робиш, божевільна! — тихо засичав він на дівчину, але вона роздратовано смикнула його за рукав форменого жакета і погрозливо зашипіла:

— Тс-с! Стій, кому кажу.

Гості були, мабуть, шоковані виглядом, у якому герцог вирішив їх прийняти.

— Ваша світлість! — стурбовано скрикнув один.

— Це звичайна практика викладання у вашому інституті? — з натяком на іронію спитав другий, голос якого Честейн вже чула!

Дівчина, що той мисливський собака, «зробила стійку». Так-так-так… хто це там такий… неприємно знайомий!

Спочатку вона вгледіла кроваво-багряний мундир одного гостя. Знайомий по Ровуру колір… Та чоловіка у мундирі вона бачила вперше. Теж високий, схожий на дракона. Вони всі, здається, вирізняються міцною статурою та привабливим виглядом. Жодного миршавчика серед жителів замку вона ще не бачила.

«Цей, мабуть, посланець, — вирішила вона. — Імператору дракону служать дракони, цілком логічно».

Та ось герцог став боком і погляду дівчини відкрився другий гість — середнього зросту, у чорному костюмі, стрункий та по-чоловічому гарний.

Обвинувач! Чоловік, що назвав її шпигункою у судовому залі!

Тут вже Честейн відсахнулася, потягнувши за собою сторопілого хлопця, рукав якого все ще міцно тримала.

— Гей, — покликала вона та знову, вже свідомо, смикнула хлопчину, — обережно озирнись. Ти знаєш того, у костюмі?

Диво, але молодий дракон послухався.

— Так. Його всі знають.

— Я не про ректора.

— Та і я не про нього. — Хлопець вже отямився і дивився на Честейн з недоброю посмішкою. — Що, людиська, прийшли за тобою? Барон Еколт просто так не навідується. Когось ми сьогодні позбудемось, — зловтішно закінчив хлопець та вирвався з рук дівчини, — пусти, навіжена.

Та коли Честейн зосталася без «прикриття», герцог із гостями вже прямував до центральних сходів.

— Оце так-так… Оце поворот… — пробурмотіла дівчина, гадаючи, чим поява ровурського обвинувача може їй загрожувати. Навіть першому ж дракону ясно, що явився він по її душу. Невже знову закують у кайданки та відправлять до в’язниці?

Наче почувши її метушню, герцог споглянув у її бік зі сходів та насупив брови. Це миттю нагадало Честейн, що їй наказали перевдягнутися та бігти на лекції.

Але доля не залишила дівчину без ще одної крихти інформації. На шляху трапився все ще блідий секретар, який чомусь вирішив триматися якнайдалі від раптових гостів.

— Стій, знаєш чому той барон примчав? — спитала Честейн, перехопивши Мартрайта.

— Голова служби безпеки зазвичай мені не рапортує.

— Імперії? Служби безпеки імперії? — вилупила очі шокована дівчина.

— Звісно, імперії. А такі персони, як розумієш, без підстав не з’являються.

— Ще й з імператорським посланцем, — кивнула Честейн.

Вони з секретарем багатозначно перезирнулись. Порозумілись. Мартрайт їй на прощання ледве не кивнув, але швидко отямився та задравши носа пішов до свого кабінету.

Честейн побігла до гуртожитку.

На заняття! Хто б міг подумати, що студенткою вона стане зовсім не в улюбленому королівському університеті та вивчати не звичайне природознавство, а почне займатися у магічному інституті разом з казковими драконами!

Передчуття не підманули: нічого звичного у драконячому інституті не вивчали. Або ж Честейн так поталанило потрапити на заняття.

У лекційний зал її пустили без зайвих запитань. Мабуть, герцог попередив про її можливе запізнення, чи однокурсники, що відмовилися сьогодні проходити випробування в Агатовій кімнаті, вже встигли розповісти подробиці…

— Магія — то потік божественної сили, що пронизує простір скрізь. Тому для дракона цілком природно літати або пірнати, наче у воді, в повітрі. Для дракона повітря не є таким же, як для людини чи інших живих істот. Для нас ця стихія мовби суміщає у собі властивості двох — повітря та води. Тож і поводитися зі стихіями дракону потрібно інакше. Ми перші та найулюбленіші діти богів, — віщав магістр Сонгерт, як він представився Честейн. — Ви від народження відчуваєте магію. Змалечку вмієте змінювати одну іпостась на іншу. Магія як та звична річ. Мало хто з вас замислюється над її природою. Тому так цікава присутність зараз серед вас людини. Панночко Ловлі, мені казали, що ви не знаєтесь на чарах. Це так?