7.3.

Цього разу щось змінилося. Трошки. Але цього було досить, щоб хоч якось усвідомлювати: треба триматися, не можна піддаватися болю і руйнівної сили голосів. А вони з кожною миттю голосили все сильніше, все тривожніше. Та хіба ж можна щось розчути у безумній какофонії? А може й сама Честейн понад усе бажала відокремиться, відсторонитися, тому забороняла себе вслухатися.

Коли світло раптом засяяло, розганяючи тьму, у якій панувало божевілля, Честейн виявила, що так і сидіть — пряма, наче списа проковтнула. А герцог — сидіть поряд і тримає її руку. Коли какофонія у голові остаточно вщухла, дівчина поглянула на непроханого сусіда.

Боги! Оце такий же вигляд вона мала вчора та, напевно, і сьогодні така ж закривавлена.

— М-мілорде! — з жахом зітхнув магістр Дартґак, який і відчинив двері, перервавши тим самим тортури Честейн.

Герцог відпустив руку дівчини та невимушено встав, наче не він саме стікав кров’ю.

— Скільки це тривало, магістре?

— Майже три хвилини…

Краєм ока Честейн помітила з яким жахом на неї дивляться молоді дракони, що поодаль сиділи на агатових лавах.

— Панночко Ловлі, за мною, — наказав герцог. — А ви зі студентами можете продовжувати.

— Ні! Ні! — схвильовано заголосили перелякані першокурсники. — Тільки не сьогодні!

Навіть крижаний презирливий погляд його світлості не зміг переконати драконів продовжити випробування.

Честейн подріботіла за герцогом, що стрімко віддалявся. Сьогодні вона не була така виснажена, як після вчорашнього «випробування», мабуть, через те, що сьогоднішня мука так мало тривала.

«Хоч би завтра мене не змусили йти сюди знов!» — подумала вона на східцях, що вели на перший поверх.

Пані Юпрус зустріла їх у лікарні таким пронизливим зойком та так сполотніла, що здалося це їй потрібна невідкладна допомога.

— Альтанто, що це? — Цілителька простягнула до герцога тремтячі руки. — Як же це…

Але герцог відсторонився та коротко наказав:

— Спочатку дівчина.

Так швидко і недбайливо Честейн ще ніхто та ніколи не займався. Пані Юпрус на неї навіть не дивилась, лише проводила у повітрі руками.

То, як схвильована цілителька звернулась до герцога лише за ім’ям, не вислизнуло з-поза уваги дівчини.

«Цікаво, які між ними стосунки?»

Уявити пихатого герцога поряд з жінкою, яка, судячи зі всього, мала доволі глибокі почуття, було дивно. Цілительку можна тільки пожаліти.

Зцілення пройшло набагато швидше та легше, аніж учора.

Над мовчазним герцогом пані Юпрус хіба що не літала. Та весь час щось тихо теревенила, заважаючи його світлості думати. А йому було про що. Честейн не мала ніякої уваги, чого він зміг досягти тим, що брав її за руку під час випробування в Агатовій кімнаті. Невже відчував те ж, що і вона? Саме тому він такий же закривавлений. І це він якимось чином змусив магістра Дартґака перервати спробу пробудження її магічного дару.

— Елмілі, — врешті-решт сказав герцог цілительці, я прошу тебе завтра бути присутньою вранці біля Агатової кімнати.

Честейн аж підскочила — тіло само вирішило: бігти! Вона наче шкірою відчула: завтра герцог змусить її піти до кінця, хоча і сам разом із нею піде. Але сигналу перерватися не віддасть. Ще й заборонить втручатися.

Божевільний бездушний експериментатор! І чого він нарешті не здасться? Та не маг вона, не чаклунка!

— Тільки не кажи, що ти знову збираєшся заради цієї… — розлючено прошипіла цілителька, але її обірвали.

— Пані Юпрус, ви забуваєтесь, — холодно відрізав герцог. Тоном та словами мов голову відтяв тим почуттям, що їх плекала жінка.

Мабуть, раніше герцог з нею так не розмовляв, бо вона сходу знайшла винного — подивилась на Честейн з такою ненавистю…

І чого ця навіжена цілителька хоче, чого дивиться як на чорну кішку, що пробігла між драконами? Честейн вчепилася пальцями у край ліжка, на якому сиділа, хоча останні хвилини з радістю сиділа б під ним. Якось вона чула розмову, у який одна пані говорила іншій, що бувають в житті ситуації, свідком яких бути небезпечніше, аніж особою, що діє. Зараз саме така пригода, від якої хотілося триматися якнайдалі. Хай наодинці з’ясовують свої стосунки.

— Пан ректор! Мілорде! — до лікарняної палати увірвався молодий хлопець. Честейн його вже бачила цим ранком — секретар інституту, у веденні якого була вся пошта, яку надсилають до інституту, та передплачені видання. — Там до вас прибули!

— Мартрайте, не дріботіть, — герцог трохи насупив брови. Невже цілителька не встигла зняти йому головний біль, чи це було її покарання? — Хто там?

— Барон… — хлопчина дивом не задихнувся від охопивши його переживань, — барон Еколт та з ним посланець від його величності!

— Ходімо. — Герцог тієї ж миті встав зі стільця, на якому сидів задля зручності цілительки. Біля дверей він згадав про Честейн: — Ловлі,  переодягніться та рушайте на заняття. Розклад у вас є.

Баритися дівчина не стала, тож прожогом вибігла слідом. Лишатися наодинці з ображеною цілителькою не було ніякого бажання. Досить і того, що вони сусідки у гуртожитку. У жінки купа можливостей отруїти їй життя.