7.2.

«Нумо, ти ж і не гадала, що все буде просто!» — підбадьорила себе Честейн. Звісно, робила вона це подумки. А як інакше, коли ти збираєшся поснідати у компанії сотень драконів?

На жаль, пироги від пана Тронка не нескінченні та, мабуть, вона б і не витримала їсти тільки їх, які б смачні вони не були. Якщо вчора Честейн ще дозволила собі відтягнути зустріч з усіма інститутськими драконами, то сьогодні примусила себе з’явитись перед їх сповнені ненависті чи презирства очі.

Хоча, після того, як їй майже у бою довелося здобувати себе свіжі газети…

Дівчина хоробро, хоча б зовнішньо, піднесла до рота ложку з гарячою кашею та відважно ковтнула. «Усім драконам на зло!»

Сьогодні вона не радувала очі присутніх нарядною білою сорочкою, а наділа саму просту з темно-лазурних суконь — яку не шкода залити кров’ю. Як уникнути катування Агатовою кімнатою вона так і не придумала. Не вірити пану Тронку, що її туди поведуть знову, та ще й під доглядом герцога, підстав не було. Честейн залишалось лише одне — намагатись контролювати свої почуття та ні у якому разі не виказати свого божевілля.

Чи можна інакше — зараз вона єдиний шанс батька і практонських моряків на порятунок.

На відміну від вчора, сьогодні Честейн винагородили не лише ненавистю. Варто було підійти до столу з вільними місцями, як ті, хто там вже сидів, підхопили свої тарілки та пішли шукати собі іншої компанії. Тож її ніхто не чіпав. Поки що… Або ж це ще й завдяки «бесідам» Гарта.

Та навіть наодинці за столом дівчина не могла позбутися відчуття, як атмосфера навколо неї напружується.

«Не до вподоби я їм», — Честейн нахабно подивилася у витріщені на неї очі хлопців за сусіднім столом. Та знов відправила до рота ще ложку каші, вирішив, що ніякі безрогі ящери не зіпсують їй апетит. Але те, що не вдалося безрогим, за мить виправив вже рогатий. Хоча й не особисто.

— Дожовуй скоріше, дядько чекає, — сказав Гарт з-за спини. Підійшов він тихо, Честейн і не помітила як. Добре, що за мить до того встигла проковтнути. Рудий навряд чи дбайливо поляскав її по спині.

— А куди посуд? — Честейн вирішила не відтягувати, тож стрімко встала. При згадці про герцога апетиту як не було.

— Залиш на столі. Потім все приберуть.

Вона пішла за Гартом крізь величезний обідній зал. Як тільки-но вони вийшли за двері, у столовій здійнявся шум. Честейн відчула як шаріє — точно про неї говорять. Пліткарі!

Гарт, на відміну від товаришів, був мовчазний. Він не кинув на дівчину зайвого погляду, лише довів до дверей ректорського кабінету, але заходити разом не став.

— Проходьте.

Цим ранком герцог був спокійним. «Як підступна підводна скала у морі», — майнула думка у Честейн. Себе ж вона відчувала кораблем, який на ту скалу женуть вітер та хвилі.

— Знаєте, панночко Ловлі. Вчора ви змусили мене багато про що замислитись.

«Ви мене теж», — відповіла подумки дівчина, не ризикуючи говорити уголос.

— По-перше, дозвольте представитись. Альтанто драґ Нолайо-Сурва, п’ятнадцятий герцог Фрадмерт. По-друге… За законами Урвейнської імперії на цей час я ваш опікун.

— Але ж мені виповнилося… — порив Честейн зів’яв під іронічним поглядом дракона. Так, він же достеменно знає, коли йому брешуть.

— Навіть якби було так, як ви бажали це представити, панночко, на сьогодні ви не є підданою Урвейнської імперії. У цьому питанні ніяких сумнівів. Та я не вважаю вас дурисвіткою, як багато хто з тих панів у морській комісії. Під мою опіку ви потрапили як невідома особа з невідомо звідки. Опинитися в інституті, зачиненому для інших людей, під наглядом менталіста для вас куди найкраще, аніж під наглядом людей у в’язниці, як вважаєте?

— Мабуть, так… — Звісно, відповісти таким чином було розсудливо, і герцог про це знав, судячи з його посмішки.

— До мене ви можете звертатися: мілорд, ваша світлість або пан ректор.

— Зрозуміло, пан ректор.

— Зараз ми з вами підемо до…

— Агатової кімнати? — не витримала дівчина та перебила герцога. — Та навіщо? Я не чародійка!

— Це не обговорюється, панночка Ловлі. Все, що я думаю з цього приводу, я сказав вам вчора.

— Як ви не розумієте — я не здатна до магії. Там, де я жила, вона існує лише у казках! У нас до неї ніхто не здатен!

— Цікавий виверт уяви, — тепер герцог більш не виглядав спокійним, у його очах знову палав вогник інтересу. — Ну, хоча б у богів ви вірите? Бачу, що так. Але як можна вірити в богів та не вірити у магію?

— Бо є наука, пан ректор, — промовила Честейн, все ж таки змушена йти за герцогом до страшної для неї кімнати випробувань. — Наука може пояснити все.

— Дурниці. Хворі фантазії.

Гарта у приймальні не було. Тож Честейн змушено довелося «насолоджуватися» компанією герцога, який відверто сміявся над усіма її спробами уникнути Агатової кімнати та щось пояснити з «наукової точки зору».

У підземеллі на них вже чекали. Уклонившись герцогу, магістр Дартґак відчинив двері.

Першим до Агатової кімнати увійшов його світлість, за ним — Честейн, її пропустили уперед однокурсники. Таких, хто з першого разу не зміг відкрити особистий дар, було семеро, не враховуючи панночку Ловлі, яку, на її думку, взагалі дарма мучили.