6.4.

Дивний він, той герцог. На що очікував, на щурячі перегони — хто першим займе стілець? Чи хотів викрити племінника у невихованості? Чи ще більш настроїти цілительку-драконицю проти людської дівчини?

Але всі троє так і зосталися стояти. Ніхто ані кроку у бік стільця не зробив.

—  Усіх хлопців, що були в тій кімнаті, я розпитав.

«А почулося як «побив»», — про себе гмикнула Честейн. Особисто її враження однокурсників від «розпитів» не потішили. Тепер вона точно стане знедоленою — парією.

Гарт повернувся до дівчини та наче простромив її поглядом:

— І ніхто з них цю панночку не чіпав ані пальцем, ані подумки. Кожен був зосередженим на випробуванні, а після нього про неї ніхто не згадав навіть.

Щоб не виказати, що словами йому вдалося зачепити її, Честейн тонко всміхнулась, натякаючи, що він побився нізащо.

— Про це я й казала, — кивнула цілителька. — Фізично ззовні дівчину ніхто не бив. Але травми були серйозні. І єдиною їх причиною я вважаю магічний вплив, природа якого мені досі не ясна. Ті сліди, що я змогла відчути — цілком природні та слабкі. Такі на деякий час присутні на всіх, хто пройшов випробування Агатовою кімнатою у компанії з іншими.

— Тобто нічого незвичного? — запитав герцог.

— Ні. А які там особисті дари відкрилися, про це вам згодом розповість магістр.

— І ні в якої комбінації, випадково, такої шкоди заподіяти було не можливо?

— Ні. Я не розумію, що могло спричинити настільки великий внутрішній тиск, щоб сталося те, що з панночкою Ловлі, ваша світлість. Ушкодження аури — то наслідки фізичних розривів.

Герцог, який весь час показово на Честейн не дивився, дослухав доповідь цілительки та тільки тепер перевів свій погляд на дівчину. Красномовний погляд.

Ось тут Честейн і зрозуміла його тонкий розрахунок: спочатку вона відчула, що не сама, а єдина з тими, хто лишився стояти поряд, потім, з кожною розповіддю — втрачала відчуття підтримки. Примарне відчуття, у що її зараз ткнули носом. Приперли до стінки заради потрібної відповіді.

У-у-у, цей герцог! Думає, що так вона не зможе пручатися: розгубиться, тож не зможе збрехати? Та навіщо це їй? Вона і раніше була відверта майже у всьому, лише про свій вік… ну так, збрехала. А про усе особисто важливе — лише промовчала.

І зараз вона стримається сказати хоча б зайве слівце. Які б хитрі маніпуляції герцог не вигадав.

Тож вони досить довго дивилися в очі одне одному. Мовчали. Поки герцог остаточно не зрозумів, що саме такою буде її відповідь.

— Гарт, зараз відправляйся до пана Твовфуда. Зберіть з ним все, що потрібно першокурснику для навчання. Та зазирни у бібліотеку — крім підручників для панночки, візьми ще книгу Цоккта «Дар магії». Все це віднесеш до її кімнати у гуртожитку. І пам’ятай: панночка Ловлі — під твоєю особистою відповідальністю.

— Але ж…

— Га-арт, — дуже недобре протягнув герцог і його племінник поквапився щезнути.

Двері за Рудим тихо зачинилися, що завдало потрібного настрою у ректорському кабінеті. Честейн як ніхто розуміла, як Гарту кортіло гучно грюкнути тими дверми.

— Мені, мабуть, теж пора, — з кмітливістю стала прощатися цілителька. — Буду чекати, як щось проясниться.

— Дякую, пані Юпрус. — Герцог навіть встав. З ввічливості?

Ні…

Він лише скористався випадком підійти до Честейн, яка як завмерла, так більше й ворухнутися не могла.

Герцог тихою ходою, наче у роздумах, кругом обійшов навколо дівчини та спинився прямо перед нею.

Честейн вперше бачила його так зблизька.

Гладка шкіра, відсутність зморшок, чіткі гармонійні риси обличчя — все це говорило, який він молодий. Але ж темні очі… Чорні, без будь-якого домішку іншого кольору. Вони наче трохи мерехтіли: на долю секунди становлячись ледве світліші та прозоріші, а потім їх затягувала непроглядна важка тьма. Та цей колір не заважав бачити емоції герцога. Зараз у його очах палав вогник цікавості. Недоброї, та він сам не з добряків, але цікавості.

Честейн стримала подих, відчуваючи, як волосся стає дибки. За приємною зовнішністю герцога ховалась якась неймовірна могутня сила. То ж їй поталанило, що зараз та сила у ній зацікавлена.

Поки ще…

Герцог схилився до її лиця. Їх носи трохи не торкнулися один одного. Добре, що вона остовпіла, мабуть, від чарів, бо так би й впала — чорні очі його світлості, яка іронія!, немов затягували у свою пітьму.

— Бачу, людське дівчисько, — прошепотів герцог, — ти ще замало провела серед нас. — Тепло його подиху осіло на губах Честейн, та відсторонитися вона не могла — тіло їй не підкорялося, як вона не намагалася. — Ти не дурна, та… Я зрозумів у чому твоя сила — у необізнаності. Ти як те немовля, що ще не знає, чого варто боятися…

Чоловік, дракон, ректор, герцог — як багато назв для однієї істоти, що намагалася підкорити її собі.

Дівчина глибоко зітхнула, тільки-но темні очі віддалилися. Герцог випрямився та зробив крок назад.