Глава 6, в котрій декому судилося жити довго — у ненависті та радості

6.1.

— Ти хто, в дурбіса, така?! — пробасив кремезний хлопець поряд. На що ззаду йому щось несамовито зашепотіли. Що саме — Честейн не розчула, шокована…

Ну, усім цим шокована!

Звідки таке ставлення до неї? Вона цих хлопців вперше бачить! Але ж кожен!.. Кожен дивиться на неї, як на мерзенного ворога.

Нічого подібного раніше їй переживати не доводилося. Навпаки, навіть незнайомі люди завжди ставилися до неї з ласкою. Вона до цього звикла, тож і сприймала світ з відповідною щирою радістю, якою гойно та безумовно ділилася з оточенням.

Та у клятій імперії щось сталось. Їй наче пороблено — що не день, а ворогів все більшає. Спочатку митник, що запроторив у в’язницю, потім поважна комісія, яка прийняла її за божевільну авантюристку, герцог з пані Мегерою, Рудий, що тепер від одного її вигляду казиться…

І наче цього було замало. Та тут же немає ні одного дракона, що не мав би до неї зла чи презирства!

Що вона їм усім встигла зробити, га?

Гидке шепотіння лише набирало сили. Хіба що на протилежному боці клумби один лише Гарт був мовчазним та не брав участі у жарких обговореннях «жахливої» особи Честейн. Це не заважало хлопцеві хмуритися та палити її поглядом, мов смертельним вогнем.

Честейн зі зловтіхою подумала: цікаво, до чого він домовився із герцогом? Дядько-ректор був дуже категоричний, коли висував свої умови. А Гарт у відповідь — втік! Мабуть, не зміг тримати себе у лапах, драко… няка зловредна.

Обурився, що вона обіцяла осідлати дракона? Хай за це отримує — буде драКОНЯКОЮ! Подумки Честейн Гарта тут же у тяглові конячки запрягла, пристроївши йому на шию ярмо, та причепив ззаду великий віз зі скарбом.

Ця фантазія її дуже потішила та відірвала від суцільної недоброзичливості, причина якої була поки що невідома. Та ось над замком інституту пролунав гучний сигнал — горн, чи щось подібне. В університеті батька такого ніколи не було.

Сигнал відлунав, парадні двері замку відчинилися — з них почали виходити викладачі. Коли вони вишикувалися клином на сходинках, урочисто з’явився герцог.

Вся сцена виглядала так картинно, що у Честейн з язика мало не злетіло: «Самозакоханий смердюк!» Тільки зараз вона збагнула — цей чоловік нічого не робить просто так. Він не добрий шляхетний дядечко навіть тому ж Гарту…

Здогадка, що нічого випадкового у її першій зустрічі в інституті не було, повністю захопила Честейн. Слухати офіційну промову герцога бажання не було, а ось поміркувати…

Тож рудий племінник та магістр Дартґак трапилися на її шляху з якоюсь метою, звісно, вигідною герцогу. Він сам все організував — «Розставив нас, мов би шахові фігурки. А зараз ми всі у грі».

Честейн придивилась до студентів та викладачів, що нічого не підозрювали. Над ними, хоч і на одну лише сходинку, височів герцог.

— Цей рік — надзвичайний, — говорив він. Дівчина нарешті дослухалась до його слів. — Ви мали вже помітити, гм, маленьку відмінність від звичного укладу інституту.

«Це про мене, — здогадалась Честейн раніше, аніж всі студенти без команди подивились у її бік. — Дякую, пане ректоре, за вдалий підбір слів».

— Дозвольте представити вам нашу єдину студентку — Честейн Ловлі. Куратором панночки є Гартрайт драґ Нолайо. Тож прошу вас з увагою поставитись до цьогорічного… експерименту. Пам’ятайте, що ви навчаєтесь у славетному Інституті благородних драконів!

«Яка цікава реакція», — Честейн про себе відмітила, як перекосило обличчя Гарта та як здригнулися навколо неї хлопці, коли ректор назвав його куратором «експерименту».

Що ж той дурбісов герцог затіяв?

Честейн з легкістю підхопила поки що малознайому лайку, якою «поділився» кремезний однокурсник. Хто такі ці дурбіси ще потрібно з’ясувати, але — «До драконів з драконячим словом!» — вирішила вона, коли вже самі крилаті ящери так лаються.

Герцог запросив всіх на заняття. Не чекаючи на Гарта, Честейн рушила разом із хлопцями-першокурсниками. Вони явно не бажали її присутності, бо охоче скористались своєю перевагою у зрості та силі. Дівчині мало не бігом довелося їх наздоганяти.

Магістр Дартґак зустрів першокурсників на східцях та запросив за собою.

У центральній частині замку Честейн ще не була. Та й зараз, як виявилось, розглядітися їй не судилося, бо магістр майже відразу завернув у пустинний коридор, що привів до сходинок униз.

— По черзі, будь ласка, — заспокоїв він молодих драконів, що ринули по східцях з неясним Честейн ентузіазмом.

Спустившись, дівчина так і не зрозуміла причини того захоплення: прості, як на драконів, двері, за ними напівтемна кімната з кам’яними стінами, що незвично відблискували у світлі єдиного чарівного світляка. Навкруги — короткі лави, вироблені з того ж темного лискучого каменю, що вкривав стіни. Багато лав, не менше сотні. Ані столів, ані дошки…

— Займайте місце, панночко. — Магістр Дартґак завмер у прочинених дверях, які закрив лише тоді, як Честейн присіла на першу-ліпшу вільну лаву якомога далі від хлопців.

Поводитися більш впевнено, показати що нікого не боїться, а їх ставлення до неї нічого не варто? Ні, на це дівчина зараз не наважилася.