5.6.

З бажання якомога краще підготуватися до зустрічі з інститутським драконячим суспільством, Честейн весь день просиділа над книжками у кімнаті, навіть до їдальні не сходила. Дякувати щедрості пана Тронка, перекусити їй було чим. А голод до знань був більшим за тілесний. Єдиної ілюстрованої енциклопедії про драконів їй, на жаль, не трапилось, та з інших книжок вона змогла довідатися багато цікавого.

— Потрібно лише уважно дивитись та вміти робити висновки, — час від часу промовляла собі під носа дівчина. — Цікаво-цікаво…

Під кінець дня до їдальні можна було б і сходити — яблука та пироги якось непомітно щезли — але… Честейн було ніяково. Не після того, як вона дізналась вік життя драконів та непрямим чином вирахувала відносність людського віку до драконячого.

Той же ректор, якому, за словами магістра Дартґака, йшов двісті сорок перший рік, виглядав приблизно на двадцять п’ять — двадцять шість. Дракони-імператори, про яких вона читала в історичних хроніках, жили найменше сімсот років! З того й випливало, що дракони жили у вісім-дев’ять разів довше за звичайну людину. Скільки ж тим студентам, з якими вона буде навчатись?

Честейн її вісімнадцять років, які вона нахабно округлила до двадцяти одного, більше не здавались чимось визначним.

А пан Тронк? Він же виглядає на всі сімдесят!

Та до того ж — кожен дракон обов’язково маг, що сильніший за будь-якого людського. Про виключення з цього правила Честейн нічого не знайшла.

Лише за опівніч дівчина нарешті зрозуміла, що ніякі книжки, читай-бо вона їх день і ніч, не допоможуть впоратися з відчуттями, лише нагонять страху ще більше.

«Мабуть, це просто треба пережити. Наче перший раз у воду стрибнути. Та й не перші вони для мене дракони… Он який пан Тронк гарний дідунь, а він, вважай, свій вік прожив».

З надією, що, як кажуть, ніч-мати дасть пораду, Честейн лягла спати. Та все ворочалася і ворочалася, що на ранок насилу прокинулась у потрібний час.

Потім занадто довго обирала поміж лазурною сукнею і такою ж спідницею, насправді шукаючи те, чого там бути не могло — свою хоробрість. Наскільки б простіше їй було у рідному королівському університеті! Там хоча б були інші дівчата.

Опанувати себе Честейн змогла лише коли час на сніданок вийшов. Тож, причепурившись, вона попрямувала відразу на урочисту зустріч, що мала відбутися перед інститутом, так було написано на папері з розкладом. Йти було далеченько, довелось поквапитися. Мабуть, викладачі вже були на місці зустрічі, а студенти мешкали у самому замку, тож по дорозі Честейн нікого не втрапила.

Визирнувши з-за кущів, що оточували доріжку, дівчина на хвилину завмерла.

Драконів було багато.

Набагато більше, чим вона бачила біля оглядового майданчика.

Звісно, хлопців у темно-лазурній формі було менше, аніж студентів у Практонському королівському університеті, де водночас навчалися півтори тисячі студентів. Честейн з батьком кожен рік відвідувала таку привітальну зустріч на початку нового навчального року. То видовище завжди справляло враження. Але й тут… декілька сотень, з першого погляду не перерахуєш, драконів однієї статі, усі — високі, широкоплечі, в однакових костюмах!

Честейн затремтіла. Навіть довелося витерти об спідницю спітніли долоні. Якою ж маленькою і невизначною вона відчула себе у порівнянні зі всіма присутніми!

Лишалось сподіватися, що її фігуру у довгій темно-лазурній спідниці та білій сорочці, так їй здалося святковіше, помітять не відразу. Або хоча б не всі разом. Цього вона точно не витримає.

Але ж як, не розпитуючи, дізнатися куди їй йти? Де стоять студенти першого курсу?

Дівчина невпевнено підійшла до краю зібрання. Хлопці ще перемовлялися та жартували між собою, тож час до початку ще був.

Честейн обережно визирнула з-за спин студентів, що стояли уздовж під’їзної алеї поперед головним входом у замок інституту. Алея по колу оббігала велику круглу клумбу, де серед квітів блищав герб. Не такий завеликий, як біля оглядового майданчика, що був з каменю та металу. Цей же — суцільно металевий, золотого кольору. Лишалося сподіватися, що дракони заради себе, коханих, не виготовили його зі справжнього золота.

Студенти ділилися на шість великих груп, що більш-менш окремо стояли двома «крилами» по обидва боки клумби. Саме це, та ще, як не дивно, Гарт допомогли Честейн без питань зорієнтуватися, де їй потрібно шукати першокурсників.

Похмурий та мовчазний племінник герцога стояв на протилежному боці у середній групі. Тож Честейн і припустила, що та група — передостанній курс. Хлопець сам про це говорив під час сварки. Якщо знати це, та думати за логікою, починаючи відлік за рухом годинникової стрілки… Вирахувати де стоять первачки зовсім нескладно!

Вона вже з потрібного боку, треба лише обійти ззаду середню групу студентів та пристроїтися до передньої, що стояла найближче до східців головного входу.

Ось. Наче і завжди тут стояла.

Розмови навкруги якось зникли…

Відчувши, що, мов гроза, вся увага зосереджується на неї, Честейн з усіх сил стала тримати легку посмішку, щоб хоча б у такий спосіб справити добре перше враження…