5.3.

Зблизу замок інституту виявився не менш чарівним, ніж з видового майданчика. Все ще шокована перетворенням людей на драконів, Честейн зовсім по-іншому подивилась на височенні поверхи, які раніше здавалися їй якоюсь примхою, свідоцтвом імперської самовпевненості. Зараз же їй спало на думку, що це може бути цілком раціональним рішенням, якщо будь-хто у перший кращий момент може перетворитися на величезного звіра, та ще з крилами. У цьому разі непогано мати таке ж велике приміщення.

«Не перебудовувати ж дім кожного разу», — майже пожаліла вона драконів.

Змушений опікуватись нею, магістр Дартґак щасливим не виглядав та якихось пояснень не давав. Добре, що хоча б валізу ніс, на відміну від Гарта, що полетів, наче його за хвоста тут зібралися тримати. Вона… Честейн зібралася…

Подумаєш, сказала щось у запалі! Та їй же ніхто про цих драконів нічого не розповідав! Коли капітан Морос щось і бовкнув, то вона і думки не мала, що то не жарт, не казочка і не вигадка купки самозакоханих шляхтичів — щось на кшталт побрехеньок про «блакитну кров», про яку розповідали у рідному Практоні. Честейн ще у дитинстві цей факт перевірила, штрикнувши голкою сусідського хлопця, що про ту блакитну кров чи не на кожному розі волав. Маленький баронет. Як дівчинка і гадала, кров у баронета виявилась такою ж червоною, як і всіх інших.

Батько вчив її завжди все перевіряти, не довіряти лише словам.

«Наука оперує фактами. Лише з них можна робити висновки. Боги не дарма дали людям розум і здатність спостерігати та аналізувати й приймати рішення. Тож наука — єдиний спосіб людства розв’язати будь-яку проблему», — такими словами, зазвичай, професор Ловлі зустрічав студентів-першокурсників. Честейн змалечку відвідувала його лекції. Ці слова, сам принцип, стали основою її світосприйняття, таємною зброєю, що допомагала у суперечливих ситуаціях. Наука та розум.

І якщо з наукою, Честейн у це вірила, в неї все буде гаразд — вивчиться, зможе побудувати кар’єру, то з розумом… Мабуть, це найстрашніше, чого вона боялася, — втратити його. Не безпідставно. Бо з рокового шторму, під час якого загинув «Володар морів», з нею постійно що-небудь траплялося таке, чому інакшого пояснення і не знайдеш. А відтоді, як Вона зійшла на землю імперії, дива не полишали її не тільки днем, але й уночі.

Ось що вважати причиною, а що наслідком: нічний кошмар про дивний голос, який вона вже чула, зірвавшись зі скал острова Життя, чи той же голос, що звертався до неї під час магічного переміщення з дому герцога? Міг же він причутися після кошмарів?..

Щоб потрапити до гуртожитку, у котрому герцог наказав її оселити, довелося стороною обійти замок. Викладачі мешкали у гарному триповерховому будинку, що стояв праворуч від білокам’яного громаддя з сім’ю гостроверхими баштами, Честейн їх перерахувала під час руху.

Наглядач гуртожитку зустрів їх при вході у холі. Зовсім старенький, але бадьорий та енергійний. Він був вдягнений у костюм зовсім темного синього кольору, білу сорочку, а на ногах — теплі капці.

Магістр і слова не встиг сказати, як старий вже все і відразу зрозумів.

— То це вона, Панночка Ловлі? А я вас вже чекаю. І кімнату зранку приготував. Невеличку, але ж вам більшу й не треба. Мілорд сказав, що ви людина.

Честейн якось відразу догадалася, що перебивати не слід. Буде досить лише посміхатись. Цим наглядач нагадав їй сусідку, що жила у будиночку впритул до того, де мешкали вони з батьком. Така ж говірлива та «голодна» до слухачів, які з розумінням ставляться до чужого бажання вибалакатись.

— Нам на третій поверх. Ви, магістре, можете не супроводжувати. А знаєте, панночко, те, що ви людина, — це навіть цікаво! Я давно вже людей не бачив. Мис, його ще частіше кличуть рогом, Рокбурн доволі закрите місце. Лише для драконів, знаєте… Та й зверху, дуже схоже на голову дракона… Фу-у, майже дійшли. Звідси наліво і до кінця. Ось ваші двері!

Честейн також зраділа, що вже майже на місці — магістр Дартґак радо віддав їй чемодан ще на першому поверсі, а відстань між поверхами, з огляду на їх драконівську висоту, була значна — з численними сходинами, на які ще треба було вдертися.

— Ваш ключ, панночко. Постільну білизну, ковдру — все підготував. Знайдете у шафі. Якщо ще щось знадобиться, завжди знайдете мене на першому поверсі, двері під номером «Один».

— Стривайте, пане!

— Так, панночко, — наглядач охоче зупинився та з очікуванням подивився на дівчину.

— Я хотіла спитати ваше ім’я, пане.

— О, тож я не представився! — розсміявся наглядач. — Так турбувався, щоб вас зустріти!.. Лорвус Тронк до ваших послуг, — він уклонився.

— Рада познайомитися, пан Тронк. Дякую за турботу!

— Завжди радий допомогти.

Наглядач гуртожитку пішов по своїх справах, а Честейн нарешті відімкнула двері.

Ну, що тут скажеш? Кімната дійсно була маленька — ліжко, шафа та прямокутний стіл з двома стільцями займали майже весь простір. Але ж стеля! Вона здіймалась над усім на таку висоту!

— Якби ж то цю кімнату покласти набік… — з тугою сказала Честейн, подумавши, що тоді б у неї була не кімната, а справжня квартирка на декілька таких кімнат…