5.2.

Дракони?

Та її тут намагаються пошити у дурні?!

— Це ж люди!

— Де? — не змовляючись, на один голос спитали Гарт та незнайомець. Вони навіть підійшли до балюстради, щоб роздивитися людей, про яких сказала Честейн.

— Дядьку, що коїться? — врешті-решт спитав Рудий, коли пауза занадто затягнулася.

Герцог, котрий негадано виявився родичем красунчика, й не приховував задоволення. Він теж глянув униз та хижо посміхнувся.

— Гарте, магістр Дартґак, ця панночка, — з видом затятого екскурсовода сказав він, — у присутності дуже шановного панства заявила, що згодна осідлати дракона…

— Що?!

— Та вона зовсім дурна?

— Та раз ми такі корисні, полетіти над океаном у пошуках нових земель.

Мабуть, у судовому залі вона запропонувала щось зовсім неприпустиме — навіть магістр більш не дивився на неї з приязною.

Хай там як, але ж… Честейн не вірила власним очам.

— Що, жодної людини? — з відчаєм спитала вона у герцога.

— Окрім вас, ні.

— Так навіщо ти її сюди притягнув? — зло спитав Рудий. — Ще й одежа у нашому кольорі!

Герцог навіть похитав головою:

— Гарте, Гарте… не розчаровуй мене. Інакше я подумаю, що сподівання твого батька марні. Невже ти ще не здогадався? Між тим, саме тобі цією панночкою опікуватися.

— Нізащо!

Рудий відскочив якомога далі, наче Честейн якась хвора та ще й заразна.

— Гарт! — рявкнув на нього герцог. — Ти забуваєшся!

У відповідь хлопець лише стиснув губи та стиснув кулаки.

Честейн подумала, що зараз Рудий зовсім не виглядає красивим. Ненависть спотворила його обличчя.

— Я не тільки твій старший родич. Ти зараз або скоришся, або…

— Що? Виженеш мене на передостанньому курсі?!

Гарт зробив крок назад. Вони з герцогом продовжували свердлити поглядами один одного.

Ще крок.

Потім хлопець відвернувся, пнув ногою камінчик, що лежав у нього на дорозі, та пішов швидше.

— Ах! — не стрималась Честейн, коли у якусь мить хлопець щез. Замість нього у небо гайнув дракон. Мідного кольору, що жарко сяяв попід сонячним світлом. Крилатий…

Справжній, хай йому грець, дракон! Як з малюнка у дитячій казці.

І він летів, швидко махаючи крилами.

«О, тато, бачив би ти це…» — захоплено подумала Честейн, узявшись руками за серце, яке калатало у грудях мов навіжене.

У який же дивний світ вона потрапила, де можливо те, що неможливо!

— Магістре, — герцог не став дивитися услід племінникові, чи якось ще виказувати почуття. Навпаки, знову став вельможею з крижаним поглядом та голосом. — Доручаю панночку Ловлі вашому клопоту. Кімнату для неї мали підготувати. Спитайте у наглядача гуртожитку для викладачів.

Не кинувши на Честейн зайвого погляду, герцог стрімко відійшов, а через декілька секунд у небо змив ще один дракон — чорний та величезний.

Магістр Дартґак лише здихнув. Мабуть, теж волів би улетіти, а не турбуватися про… людину.

— А герцог… він хто? — понуро спитала Честейн.

— Наш ректор, — також понуро відповів магістр та знову тяжко здихнув.

— Такий молодий?  Йому ж, мабуть, ще й тридцяти немає, — не стрималась дівчина. У королівському університеті настільки молодого чоловіка, яким виглядав герцог, навіть викладачем би не взяли.

Магістр навіть повітрям похлинувся.

— Що, кха-х!.. Та йому у тому році виповнилося двісті сорок років. Ой, важко ж вам, панночко, у нас прийдеться…

Хитаючи головою, та не розуміючи, звідки вона така нетямуща на його голову взялася, магістр оцінив валізу біля ніг дівчини та відстань до замку. Ще раз зітхнув, підхопив Честейн під лікоть, наказав підняти валізу та застосував чари.

У мить різнобарвне світло закружляло навколо них, охопило, а вже наступної секунди магістр Дартґак та Честейн опинилися вже зовсім в іншому місці.