Глава 5, в котрій Честейн одна, а їх — багато

5.1.

Честейн звикла думати, що про чоловіків знає усе. Для спостережень та висновків у неї була широка база — батько, його колеги та учні. Чоловіки всіх форм, розмірів та віку. А ще надзвичайні смертельні пригоди, які їй довелося пережити у чоловічій компанії, лише додали впевненості. Та ось, виявилося, що обставини… обставини можуть суттєво впливати на об’єкти, що в них залучені, а звичайний чемодан з речами здатен переважити корабельну аварію чи порятунок в океані. Особливо, коли чемодан вже без речей, а гарний хлопець з цікавістю розглядає твою спідню білизну, що дійсно, як і сказав герцог, розвішана по кущах.

Більш ніякової ситуації для дівчини й уявити не можна.

Честейн відчувала найпалкіше бажання провалитися під землю. Це щастя, що Гарт не став їй допомагати. Вона похапцем кинулася до речей з наміром якщо не сховати, то затоптати ті речі, від виду яких не тільки щоки палахтіли найгарячішою краскою.

Якби ж свідком, раз вже боги судили їй пережити таку ганьбу, став хтось іншій! Старий чемний пан або невпевнений у собі хлопчина, замалий, щоб озирати жіноче спіднє поглядом знавця. Саме таким, як це робив рудий красунчик, навіть не приховуючи посмішки. Лише за неї Честейн хотіла огріти його по голові чемоданом ще раз.

Вона так захопилася лихою фантазією, що не відразу помітила, як увага Рудого звернулася до неї.

— Що? — нервово спитала дівчина, смикнувши плечима, коли побачила ну дуже неприємну цікавість, з якою Гарт за нею стежив.

Хлопець, що навряд чи був старший за неї більш ніж на пару років, вразив Честейн цинічним виразом обличчя.

Це що ж він про неї думає? І все через ту дурну розкидану білизну?!

— Інтригує вибір кольорів… — хлопець самим кінчиком пальця підняв краєчок однієї з суконь. — Сама обирала?

— Ні.

Честейн вихопила плаття та абияк сунула його у пащу винуватого чемодана. Симпатії до хлопця в неї поменшало.

— Невже… — Рудий зробив театральну паузу, — герцог так наказав?

Честейн вперто промовчала. Яке йому до цього діло?

— Ні, Холодна Хветт точно не могла цього зробити! — Честейн якраз скінчила збирати речі та захлопнула чемодан, після чого гордо встала та попрямувала… Кудись попрямувала, навіть не зробивши маленької спроби хоч якось огледіти місцевість, куди її перенесли чарами. Хлопець, не озираючись, позадкував прямо поперед нею, наче мав на потилиці очі. А ще наставив на Честейн палець: — Це точно був герцог, зізнайся. До речі, ти йдеш не у той бік.

— Це ти мене туди ведеш. — Дівчина зупинилась та грюкнула чемоданом по землі.

Гарт нахабно посміхнувся:

— Я не сперечаюся з дівчатами, що мають такі обличчя.

— Це ж які?

— Кровожерливі. За такі дають років двадцять каторги.

— Блазень! — гнівно прошепотіла Честейн, коли хлопець нарешті показав їй вірну дорогу та пішов спереду. Її роздратування можна було зрозуміти — Рудий дивився на неї образливо, чіплявся до слів та обличчя, а на додачу ще й пальцем не поворухнув, щоб допомогти з доволі важким чемоданом.

Що в цій бісовій імперії з чоловіками? Що герцог, що цей… рудий. Мабуть, теж зі шляхти.

Але ж капітан та моряки зі шлюпа — цілком нормальні. Може, через те, що звичайні люди?

Розпитувати про щось Гарта вже не хотілося. Тож Честейн з інтересом дивилася навкруги.

Доглянуті дерева та кущі, посипані камінням доріжки — все це говорило, що йдуть вони парком. А так довго йдуть — бо цей парк величезний.

На очі потрапила майже прихована пишними кущами лава, яка так і притягувала, щоб на ній посидіти та трохи перепочити. Але провіднику на бажання Честейн було байдуже. Та між тим — Рудий мав не тільки високий зріст, а й відповідні тому зросту довгі ноги. Дівчині доводилося майже бігти, щоб поспівати за ним.

Хто знає, скільки б така мука тривала, та ось кущі та дерева мов розступилися, відкривши кам’яний оглядовий майданчик, на який Гарт помітив герцога.

Той стояв не сам, а розмовляв з якимось чоловіком, що першим озирнувся, коли Гарт та Честейн наблизились до них.

Дівчина не відразу зрозуміла, чим той незнайомець привернув її увагу. Тим паче, що і без нього з майданчика відкривався вид, що заворожував: у далечині, на тлі безкрайнього моря та неба височів невимовно прекрасний замок з тонкими гостроверхими баштами, світлий, мов зітканий з тих хмаринок, що ліниво пливли по синьому небосхилу мимо.

— А ось і панночко Ловлі, — зрадів герцог, як тільки-но Честейн і Гарт наблизилися. — Ви якраз вчасно.

Дівчина перевела погляд із замку на незнайомого пана, що з цікавістю, але по-доброму дивився на неї, та заклякла, вже майже про щось здогадуючись…

Костюм незнайомця був того ж самого темно-лазурного кольору, як і більшість замовленої для неї одежі.

Колір для прислуги?..

Та герцог не був би тим самим «клятим-клятим герцогом», якщо не приготував би найбільший сюрприз. Він пальцем підманив до себе Честейн.