3.2.

Їх погляди зійшлись, як два стальних клинки. Може, й іскри брезкнули, адже ніхто з перехожих раптом не відчув бажання пройти проміж цими двома, хоча місця більш ніж вистачало, а тротуар був доволі вузьким.

— Новини, панночко? — обережно запитав хлопчисько, вдивляючись у лице можливої клієнтки. Малий пройдисвіт явно шукав, чим зможе її зачепити.

Честейн навіть відчула азарт. Чи зможе на дурня випитати в нього якомога більше?

— Новини? У цьому ось папірці? — навмисно зневажливо, але з відчутним сумнівом перепитала вона.

Оченята на замурзаному личку блиснули. Хлопчисько навіть навшпиньки став, щоб здаватись більшим та серйознішим:

— «Король-пліткар», панночко, найкраща газета імперії! В ній вже сьогодні новини, які в інших будуть лише завтра.

— Тож ви їх сьогодні вигадуєте, щоб інші наступного дня посміялися?

Як Честейн і сподівалась, їй з першої ж спроби вдалося підструнчити хлопця — він ледве не спалахнув:

— То інші вигадують, коли за Кервіном-Лиховісником не встигають! Кожен знає, що він — легенда! У найменшу шпарину пролізе, але всі таємниці вивідає та друкованими словами переповість!

— Ну і що такого цікавого він довідався?

Хлопчисько запхнув паку газет попід пахву та наблизився до Честейн, що стояла біля карети, у якій її привезли до столиці. Візник, мовчазний кремезний дядько, з цікавість дивився на них зверху.

— Та це ж він у тому місяці викрив заступника голови Драґварта на розкраданні!

Честейн підбадьорливо кивнула головою, щоб заохотити хлопця на подальші одкровення, а сама мало не свиснула від подиву: що Драґват — столиця Урвейнської імперії вона знала, тож дістатися до брудних ділець чиновника такого рівня... Непоганий рівень у репортера цієї газетки! У рідній країні, принаймні, нічого до подібного не було. Тож отримати свіжий екземпляр цієї газети їй закортіло ще більше.

— А на цьому тижні — Кервін розслідує протистояння між палатами Вищої ради! Деякі лорди вже призначили винагороду за його затримку. Тож і герцоги змушені були спитати, чий рід наслідує… — На жаль запалу від підбивання надовго не вистачило, та хлопчина отямився, що задарма розповідає найгарячіші новини… — Але ж, панночко, чи не задурюєте ви мене? Може у вас і двох дзорків на газету немає?

Маленький хитрюга дивився у корінь — ані мідних дзорків, ані срібних клетів, ані золотих драґвів у Честейн не було.

— П-ха! — сказала дівчина. — Що це за газета така, продавці якої тобі кишені вивертають? Я допоки ще ні однієї цікавої новини не почула, що вартувала б навіть чверті дзорка.

— Не слухай панночку, дай-но мені газету, — втрутився один з перехожих, що зацікавився суперечкою. — Що там вирішили зі спадкоємцем? Не дай боги, щоб це були Нолайо!..

Торгівля у хлопчиська оживилася — охочих придбати новини від славнозвісного Кервіна-Лиховісника побільшало. І закликати було не потрібно — вони самі набігли, привернуті суперечкою з Честейн, яка мало не тупнула від розпачу, бо хотіла ще щось випитати у маленького газетяра. Та відступитися її змусив не тільки натовп. Поряд з каретою з Ровуру спинився ще один екіпаж, з якого вийшла поважна пані, яка обвела усіх таким поглядом, що без слів стало зрозуміло: ця жінка, напевно, від того пихатого герцога та з’явилася по душу Честейн.

— З дороги, — повеліла пані якомусь перехожому, що стишив ходу через цікаву юрбу навколо газетяра. Чоловік відсахнувся, наче його мечем штрикнули, а пані попрямувала до крамниці, біля дверей якої досі ще стояли охоронці з Ровурського порту.

Переховуватись не мало сенсу, тож Честейн поспішила слідом.

— Чим можу допомогти? — З поважною панною кравчиня була набагато люб’язніша, ніж з охоронцями та Честейн.

— Дівчина… Тут повинна бути дівчина з Ровуру…

— Я тут, пані, — подала голос Честейн.

Всі погляди зосередилися на ній. Особливо неприємний — від новоприбулої пані.

І з чого це, га?

Зрозуміло, що кравчині та її помічницям Честейн не сподобалась, бо була у недорогій сукні, що місцями висіла, мовби привертаючи увагу, що вона куплена у першій-ліпшій лавці готового одягу. До того ще і її участь у клопоті з охоронцями, що не могли пояснити, чого їм тут взагалі треба.

Але ж чому ця герцогська пані носа крутить?

— То це ти… — сказала пані дуже неприємним тоном, свердлячи дівчину занадто прискіпливим поглядом.

Сім’я Ловлі давно скоротилася лише до двох чоловік, тож виховання доньки доволі відлюдькуватим професором дало свої знаки. По-перше,  круг знайомих жінок у Честейн був доволі обмеженим, а по-друге: за прикладом батька та його досвіду в науці, дівчина, щоб опанувати незнайоме, привчилася тих жінок класифікувати.

За виглядом посланниця герцога, темнокоса жінка середнього віку в охайній строгій сукні глибокого блакитно-сірого кольору, була найманою працівницею високого рівня. За красномовним поглядом та стриманим виразом обличчя — мегерою з підвиду хижих та отруйних. До сього дня Честейн знала лише одну таку пані, що була матір’ю літнього, але все ще неодруженого проректора Королівського університету.