Глава 12.3

Увечері цього важкого дня Яніна з радістю та вдячністю прийняла пропозицію пана Фелікса пообідати в одній із модних ресторацій — чаклунка, яка ніколи не була в цих краях, з цікавістю спостерігала за старовинним містом, яке жило своїм особливим життям, ніби воно держава в державі.

Середньовічний тихий устрій, що зберігається тут, незважаючи на розвиток механізмів, дивовижний колорит старовини вразили Яніну, яка любила давнину та з побоюванням спостерігала за появою всіляких винаходів, а в цьому місті все ніби застигло у своїй первозданності, майже не зустрічалися механізми на брукованих вузьких вуличках.

Чаклунці взагалі противні були всі ці модні пристрої, через які до чарівництва люди стали ставитися надто легковажно, а тих, хто займався чаклунством, могли без суду та слідства відправити на багаття або на кілок посадити. У Польському королівстві, яке останніми роками змінювалось дуже швидко, зустрічатися частіше стали карети без коней, а в деяких панських будинках навіть з’явилися чудернацькі дзеркала для розмов на відстані.

Яніна невдоволено фиркала — будь-яка відьма з легкістю і без будь-яких механізмів зможе передати свої думки куди завгодно! Шкода ось, не в пошані стали чари… але ця країна на сході була дикою та, як пояснив пан Фелікс, не надто скаржилася на розвиток механізмів, правителі жили по-старому і хіба що в зброї віддавали перевагу новітнім винаходам. Нальотів з неба не боялися, бо ті ж козаки-характерники з легкістю дізнавались про порушення кордону, та й величезними птахами обернувшись, могли впоратися з татями, що спробують посягнуть на їхній край.

Сам пан Фелікс користувався дивовижним пістолем, який не потрібно було перезаряджати, а ще в його алмазну брошку було заховано малесенький механізм, який міг запам’ятовувати розмови та обличчя — але це все важливо для розслідувань, тому й не гребував колишній війт науковими дослідженнями. Епоха пари його цікавила, оскільки відкривалися нові можливості, які могли змінити світ на краще.

Так, пан Фелікс був ідеалістом і не бентежився від цього. Пост війта він залишив саме через своє невдоволення середньовічними методами роботи магістрату — він був затятим противником тортур і боровся за права людини незалежно від становища в суспільстві, до того ж вважав він, що поки вина не доведена, підозрюваного повинні охороняти та в жодному разі не застосовувати до нього силових заходів. Зрештою, хто на дибі чи в іспанському чобітку та й не зізнається у всіх гріхах світу? Навіть якщо й не вчинив ти нічого, то всі злочини приймеш на себе, аби кат прибрав подалі свій інструмент.

Отже, принципи механіки та парових машин шалено вабили пана Фелікса й так само сильно відштовхували Яніну Конопко, яка відчувала у них суперників її чарам.

Так скоро й зовсім не потрібні будуть відьми, якщо прості люди зможуть думки читати й миттєво перетинати великі відстані! З’явилися вже парові екіпажі, паровози — цим засобом пересування довелося скористатися чаклунці, й тішилася вона, як дитина, коли змогла зачарувати цю механізму, щоб направити в той бік, куди було потрібно, — та інші, для Яніни дуже загадкові штукенції, виготовлені з клепаного металу, мідних труб та дерева. Були вони з важелями, стрілками, витончено прикрашені позолотою та інструктовані коштовним камінням.

До ресторації під’їхали на механічній кареті, яка гуділа, мов стадо биків, плювалася димом і кіптявою. Яніна була рада залишити шкіряний салон, прикрашений оксамитовими подушечками, бо ця механізма зі скла, міді та якогось дивного металу тряслась по бруківці так, що чаклунка ледве собі все не відбила.

Вона передяглася у зв’язку з виходом у світ, і пишна сукня її з жорстким корсетом, прикрашена мереживом і вишивкою, була дивовижного переливчастого лілового відтінку, який на світлі здавався сріблястим, а в темряві — майже чорним. Також прихопила хутряний жилет — туманно та прохолодно на вуличках міста. Пан Фелікс у оксамитовому камзолі та короткому плащі, підбитому хутром, здавався справжнім красенем, але вузькі вусики його смішно стирчали, надаючи обличчю хитруватого виразу.

Освітлення вулиць було газовим, але у будинках переважали свічки — це чимало чаклунку тішило. Живий вогонь надавав їй сил, живив її чари.

Дуже вразило Яніну лезо, що ховалося всередині тростини пана Фелікса — коли вони заходили в ресторацію, звідти виганяли пана, що перепив, був він у хутряному манто та високій каракулевій шапці. Пан обурювався, виблискуючи свинячими очима, й мало не впав, спіткнувшись на порозі. А потім нахабно схопив Яніну за руку, потягнувши до своєї двоколки, що стояла біля стіни сусідньої кам’яниці з фронтонами. Не встигла Яніна застосувати свою силу, щоб відкинути зухвалого пана подалі, як її супутник натиснув на прихований механізм тростини, й біля самого носа п’яниці блиснуло сріблясте лезо.

Вибачившись перед шляхетним панством, бешкетник одразу кинувся до свого екіпажу. А Яніні стало дуже приємно, що за її честь заступилися, хоч і сама вона могла за себе постояти. А пан Фелікс дістав годинник на тонкому ланцюжку та загадково посміхнувся, пропускаючи Яніну вперед.

Усередині антураж дуже милим виявився — червоні шкіряні меблі, м’які крісла та дивани, дерево та мідь, дивовижні механізми, напрочуд вдало вписані в загальну атмосферу. Важлива деталь інтер’єру — світильники з лампами, виконані у вигляді лілей. У закладі було два поверхи, й широкі сходи з позолоченими поручнями застелені виявились темно-бордовим килимом. На першому поверсі столики, на другому, як сказав Яніні пан Фелікс, окремі кабінки.

Чаклунка віддала перевагу столику біля віконця, що завішано було зеленим оксамитом, і кельнер провів їх туди, відразу ж запропонувавши спробувати фірмовий банош зі шкварками та грибами.

Пан Фелікс замовив рибу, запечені реберця, капустяний пиріг та бринзу, а ще він вмовив чаклунку скуштувати копченого сала з часником та домашню ковбаску. Вибір наливок був великий, але чаклунці захотілося спробувати знаменитий львівський вишняк.