Глава 7.2

Жебраки та діди, що сиділи під стінами паперті, обвішані амулетами та іконками, просили милостиню — дивно, що їм дозволялося не лише біля цвинтарів та церков вештатись. Пан Фелікс пояснив, що вони мають дозвіл магістрату, бо каліки або юродиві.

Шахрайства бургомістр не любив, і ганяли тих жебраків, хто міг сам заробити на хліб, якщо викривали такого — забирали на ремонт міської фортифікації.

Справедливо, не могла не відзначити Яніна. Особливо здивувалася вона, дізнавшись, що вже років сто, як у жебраків цього міста є своя емблема та право ведення цехової книги.

Місто вражало чаклунку все більше, особливо краса його костелів і церков, будинків з багатою ліпниною... якби не пов’язаний був приїзд Яніни з такими поганими речами, як зникнення доньки, вона б з радістю затрималася тут.

І якби пан Фелікс проводжатим став. Майстер він був байки розповідати, по дорозі багато цікавих міських історій Яніна почула, й про закоханих, що зійшли разом на багаття, але не відмовилися від своїх почуттів, і про відомих шулерів та гравців у кістки, які дуже талановито народ дурили… Мабуть, пан Фелікс її відволікти хотів, щоб знову чогось не вичудила. Але Яніна й не збиралася — сама не розуміла, що це найшло на неї.

— Я ще коли останню дівчину шукав, до бабського війта пішов — це повелитель наших убогих, староста їхній. Він за жебраками стежить і волоцюгами, знає все, що діється на темній стороні міста, по три гроші навіть від магістрату отримує за те, що зайвих шахраїв ганяє. Ось він і сказав таку штуку цікаву — що їздить вулицями карета з завішаними віконцями, найчастіше в туман її зустріти можна, й лише одного разу хтось із дідів побачив пані, яку возить та карета, її чорні очі та личко бліде трикутне. Гарна, казав він, дівка, але віє від неї холодом і смердить... сіркою. Розумієте?.. На Жебрачій горі, в передмісті, де всі убогі живуть, про карету ту погані чутки почали ходити.

Мовляв, після її появи обов’язково якесь лихо трапляється. Того дня, коли кралю ту вкрали з дому, теж бачили в тумані карету з чорнявою панною.

— А коли сірка… — насупилась Яніна. — То чортів знак.

— Саме так... — Пан Фелікс допоміг їй калюжу обійти.

Галантний, ввічливий. Занадто ввічливий.

І надто швидко погодився за справу взятися.

Яніна намагалася підозр своїх не видати, але сумніви з’явилися — може, не просто так він їй допомогти вирішив?

З іншого боку, виходу вона не має. Слід розвіявся у місті.

Чому пан Фелікс пішов з поста війта? Це ж влада яка... Але не лізтиме вона не в свої справи.