Розділ 9

Остап зробив крок назустріч.

Його погляд більше не ховався.

У ньому не було ані холодності, ані звичної відстороненості.

Лише щирість.

— Анно… — тихо промовив він.

Вона дивилася на нього, затамувавши подих.

— Після всього, що між нами було, ти досі…

Анна лише ледь помітно кивнула.

Остап ніжно торкнувся її щоки.

Наче боявся, що вона зникне, якщо зробить різкіший рух.

— Пробач, що змусив тебе стільки чекати.

Вона нічого не відповіла.

Лише усміхнулася крізь сльози.

За мить Остап нахилився й обережно поцілував її.

Цей поцілунок був не про пристрасть.

Він був про все те, що вони так довго не могли сказати одне одному.

Коли вони відсторонилися, Анна тихо засміялася.

— Нарешті…

Остап усміхнувся у відповідь.

— Нарешті.

Музика продовжувала лунати, друзі вже майже не звертали на них уваги, а для них світ ніби звузився до двох людей.

Пізніше вони непомітно залишили клуб.

Нічне місто зустріло їх прохолодним повітрям і порожніми вулицями.

Вони довго гуляли, говорили про те, що так довго замовчували, сміялися й просто насолоджувалися тим, що нарешті були поруч без образ і недомовок.

Ця ніч стала початком нового розділу їхньої історії — історії, у якій вони вперше дозволили собі бути по-справжньому близькими.

Потім Остап разом з Панночкою вирішив піти до нього додому.

Остап обережно заправив пасмо волосся їй за вухо й уважно подивився в очі.

— Ти впевнена? — майже пошепки запитав він.

Анна нервово всміхнулася.

— Боюся…

— Це нормально.

— Але… я хочу, щоб саме ти був поруч.

На його обличчі з’явилася тепла усмішка. Він ніжно поцілував її в лоб, потім у щоку, ніби намагався забрати весь її страх.

— Ми нікуди не поспішаємо, панночко.

Від цього слова вона тихо засміялася.

— Люблю, коли ти так мене називаєш.

Він узяв її долоні у свої.

— Якщо тобі стане некомфортно, ми зупинимося. Домовились?

— Домовились.

Анна відчула, як хвилювання потроху змінюється дивним спокоєм. Вона притулилася до нього, слухаючи рівне биття його серця.

— Я тебе люблю, — ледь чутно прошепотіла вона.

— І я тебе, — відповів Остап, ніжно торкнувшись її чола своїм.

Тієї ночі вони вперше дозволили собі стати по-справжньому близькими. Для Анни це був особливий крок — не лише тому, що це був її перший досвід, а тому, що вона вперше відчула себе настільки захищеною поруч із чоловіком. Остап не поспішав, уважно прислухався до неї, а кожен його дотик ніби говорив: «Я поруч».

Коли за вікном почало світати, Анна лежала, поклавши голову йому на груди. Вона слухала його серцебиття, а він легенько гладив її по волоссю.

— Про що думаєш? — тихо запитав Остап.

Анна усміхнулася, не підводячи очей.

— Про те, що ця ніч назавжди залишиться в моїй пам’яті.

Він поцілував її у маківку й міцніше обійняв.

— І в моїй теж.