Розділ 6

Розділ 6

Іноді життя змінюється з одного повідомлення.

Тиждень тягнувся неймовірно довго.

Анна рахувала дні до суботи.

Вона чекала цієї зустрічі не тому, що хотіла втекти від Остапа.

Вона просто хотіла знову відчути себе живою.

Хотіла сміятися.

Говорити.

Не думати кожні п'ять хвилин, чому він не відповідає.

Остап писав.

Як завжди.

Коротко.

Сухо.

— Доброго ранку.

— Гарного дня.

— Як справи?

— Добраніч.

Анна відповідала так само.

Вона й сама не помітила, як перестала жити в очікуванні його повідомлень.

Її життя потроху наповнювалося іншими людьми, іншими емоціями й новими планами.

У п'ятницю ввечері телефон завібрував.

Денис:
— Панночко, завтра о сьомій. Без відмазок. 😄

Анна усміхнулася.

— Буду.

— От і чудово. Побачиш, буде класний вечір.

Вона відклала телефон.

На душі стало легко.

Наче хтось нарешті відчинив вікно в кімнаті, де довгий час не вистачало повітря.

Анна підійшла до дзеркала.

Вперше за багато тижнів вона дивилася на своє відображення й усміхалася.

«Життя налагоджується», — подумала вона.

Але життя ніколи не любить, коли люди починають будувати плани.

Бо саме в такі моменти воно готує несподівані сюрпризи...

Суботній ранок почався зовсім не так, як очікувала Анна.

Вона ще лежала в ліжку, коли телефон тихо завібрував.

Остап.

Анна завмерла.

Відкрила чат.

— Доброго ранку.

Сподіваюся, ти не сердишся на мене.

Я багато думав останніми днями. Розумію, що останнім часом був холодним. Не тому, що ти мені байдужа. Просто я настільки загруз у роботі й власних проблемах, що перестав помічати, як роблю боляче людині, яка весь цей час була поруч.

Мені справді шкода.

І... я сумую за тобою.

Анна перечитала повідомлення.

Раз.

Другий.

Третій.

Серце почало битися швидше.

Через кілька секунд прийшло ще одне повідомлення.

— Якщо ти не маєш планів... давай сьогодні повечеряємо разом? Просто ти і я. Без образ. Без важких розмов. Мені дуже хочеться тебе побачити.

Анна завмерла.

Вона перевела погляд на календар.

Субота.

Той самий вечір.

Той самий, коли вона вже пообіцяла Денисові прийти на зустріч.

— Та ну... — тихо прошепотіла вона.

Телефон ніби насміхався з неї.

З одного боку — Остап.

Людина, за повідомлення від якої вона ще кілька тижнів тому віддала б усе.

З іншого — Денис.

Легка, щира компанія, сміх і вечір, якого вона так чекала.

Анна сіла на край ліжка й схопилася за голову.

— Ну чому саме сьогодні?..

Вона відкрила чат із Денисом.

Потім — чат з Остапом.

Знову Денис.

Знову Остап.

— Панночко, — усміхнулася вона сама до себе. — Схоже, доля вирішила перевірити тебе на міцність.

І вперше за довгий час перед Анною постала не проблема вибору між добром і злом.

А дилема між минулим, яке вона досі любила...

І майбутнім, яке несподівано постукало у її двері.

Анна ще кілька хвилин дивилася на екран телефона.

Серце кричало:

«Їдь до Остапа».

А совість тихо нагадувала:

«Ти вже пообіцяла друзям».

Вона ніколи не любила порушувати обіцянки.

Не тому, що боялася когось образити.

А тому, що сама надто добре знала, як боляче, коли тебе підводять.

Анна глибоко вдихнула й відкрила чат з Остапом.

Пальці зависли над клавіатурою.

Нарешті вона надрукувала:

— Мені дуже приємно, що ти запросив мене. І я справді хочу тебе побачити.

Кілька секунд.

— Але сьогодні я вже пообіцяла друзям, що буду з ними. Не хочу скасовувати наші плани в останню мить.

На екрані з'явилося:

Остап друкує...

Анна затамувала подих.

— Розумію.

Вона видихнула.

Та майже одразу написала ще одне повідомлення.

— Може, зустрінемося завтра? У неділю. Тоді нікуди не поспішатимемо, і я буду повністю твоя.

Відповідь не змусила себе чекати.

— Домовилися.

Анна усміхнулася.

— Не образився?

— Трішки.

Вона засміялася.

— Ну, трішки тобі можна.

Через кілька секунд прийшло ще одне повідомлення.

— Насправді ні. Дякую, що чесно сказала. Побачимося завтра.

Анна відклала телефон.

На душі стало легко.

Вона не підвела друзів.

І не втратила можливості побачитися з Остапом.

«Схоже, цього разу все склалося якнайкраще», — подумала вона.

Вона ще не знала, що життя дуже любить змінювати сценарій в останню хвилину.