Пролог

Чому жінки зраджують?

Причин існує безліч.

Комусь бракує уваги, комусь — тепла, турботи чи відчуття, що її кохають. Кожна жінка хоче почуватися потрібною, бажаною й щасливою поруч із чоловіком, якого любить. Якщо цього немає, рано чи пізно вона починає шукати те, чого їй бракує. Не обов'язково в реальному житті. Іноді перша зрада народжується лише в думках.

Аня була саме такою.

Остап ніби кохав її. Принаймні, він казав про це. Але для Ані одного зізнання було замало. Любов, сказана один раз, із часом ставала лише спогадом, якщо її не підтверджували вчинки.

Вона жила емоціями. Їй були потрібні теплі слова, погляди, обійми, випадкові дотики — усе те, що змушує серце битися швидше. Коли цього бракувало, вона іноді вдавалася до провокацій і навіть маніпуляцій, не для того, щоб завдати болю, а щоб знову відчути: вона потрібна.

На початку їхнього знайомства Остап був зовсім іншим. Усміхнений, легкий, уважний, живий. Він умів дивувати, міг написати серед ночі, подзвонити без причини чи просто міцно обійняти. Але з часом щось змінилося. Він став стриманим, мовчазним і холодним, наче айсберг.

А Аніна душа так не вміла. Вона не могла жити без тепла. Їй потрібно було щодня відчувати, що її кохають, а не лише знати про це.

Остап став сухим, мов осіннє листя, що давно втратило свої барви. Прісним, як вода після міцної кави. Одним словом — беземоційним.

Спочатку Аня вирішила його розворушити. Хотіла повернути того Остапа, у якого закохалася. Вона вигадувала сюрпризи, жартувала, фліртувала, провокувала на щирі розмови. Спроба за спробою. Десять. П'ятнадцять. Двадцять. Жодна не принесла бажаного результату.

Тоді вона наважилася сказати все прямо.

— Ти змінився.

Остап лише важко зітхнув.

— Проблеми на роботі... Постійна втома. Просто такий період.

Аня повірила. Вона співчувала йому, підтримувала, намагалася не тиснути. Їй було боляче бачити, як він виснажується.

Та навіть співчуття не могло заглушити іншу правду.

Його ставало дедалі менше. Увесь час забирала робота. Усі сили — теж. Ані залишалися короткі повідомлення, рідкі дзвінки й мовчання, яке повільно, день за днем, душило її.

Вона не хотіла багато. Лише відчувати, що поруч із нею не просто чоловік, а коханий.

Але яке там, до сраки, кохання.

У них навіть стосунків не було.

Ніхто з них так і не наважився назвати те, що між ними відбувалося. Це не була дружба — друзі так не дивляться одне на одного. Це не були й стосунки — закохані так майстерно не уникають визначеності.

Це було щось дивне.

Недодружба. Недостосунки. Гра в «тепло — холодно», де сьогодні тобі пишуть «бережи себе», а завтра зникають на кілька днів без жодного пояснення. Де один робить крок назустріч, а інший одразу відходить назад.

Найсмішніше було те, що вони обоє ніби боялися втратити одне одного, але ще більше боялися бути разом.

Аня, як людина, якій усе остаточно набридло, вирішила зробити те, що зазвичай радять усі подруги:

— Ходімо на каву. Провітриш голову.

Наївна.

Після однієї кави з'явився келих вина. Потім ще один. Потім коктейль. А далі вечір почав втрачати логіку.

Десята вечора.

Аня вже добряче була під шафе.

У голові алкоголь раптом перетворився на сміливість. Усе, що вона місяцями ковтала, пальці почали друкувати швидше, ніж мозок встигав думати.

Повідомлення сипалися одне за одним.

«Ти взагалі живий?»

«Чому ти став таким?»

«Я тобі хоч трохи потрібна?»

«Мені тебе не вистачає.»

«Ну відповідай.»

«Остап.»

«Остап.»

«ОСТАП.»

Телефон Остапа вібрував без упину. Він терпляче прочитав перші повідомлення. Потім другі. Потім десяті.

На двадцятому повідомленні нерви сказали йому: «Досить».

За хвилину Аня виявила, що більше не може надіслати жодного повідомлення.

Вас заблоковано.

Щоправда... лише на годинку.

Остап теж розумів, що вічно тримати її в блоці не зможе. Бо якою б навіженою вона зараз не була, він уже звик до того хаосу, який вона приносила в його життя.

Для Остапа це був лише блок на годину.

Для Ані — ніби ляпас.

Її зачепив не сам блок. Її вбило те, як легко він натиснув одну кнопку й викреслив її зі свого вечора. Наче всі її слова, емоції й переживання нічого не важили.

Після цього настала тиша.

Не та затишна, у якій люди просто відпочивають одне від одного. А важка, напружена тиша, що давить сильніше за будь-яку сварку.