Келих білої грайливої смерті

Бал. Всі ошатно вбрані. Навколо стільки аристократичних поважних сімей. Дівчина разом із охоронцем причаїлися біля солодкого столу.
– Не хочеш скуштувати тістечко, страже?
– З твоїх рук і чорт побоїться брати.
– Ха, надто добре вже мене знаєш, мечнику 

Вони постійно стежили за кожним рухом короля.
Завдання охоронця - стежити за усім підозрілими в межах зали, а задання гг - стежити за усіма, хто поруч із королем. Жінка завмерла, і ту ж мить ринула до короля, біля якого статний дворянин облаштувався. Вони мали випити келих вина, як жінка вихопила в короля ту рідину, розглядаючи уважно із таким захопленням і такою яскравою небезпечною посмішкою.

– Яке маєш право так поводитися з королем?! – зморщив брови поважний пан.

Король мовчки стояв, спостерігаючи мертвим поглядом за тією, що вкотре змушує його подовжувати жити. Подекуди в його очах дійсно можна прочитати "Й чому ти знову з рук у мене вириваєш смерть?".

– Як вишукано! Нічого подібного не зустрічала. Принаймні за останній тиждень! Дякую, пане, що дали можливість побачити таку  красу!
– Що ти говориш таке?! Негайно поверни, дурепо!
– Гаразд. Візьміть свій напій 
Усі перешіптувалися між собою, пліткували, встромляючи  невидимі шпичаки зневаги їй у спину. "Шкода що вони стільки кисню використали лиш для того, аби надокучати мені. Огидно "
– Ну і для чого ця вистава?
– Просто люблю звернути на себе увагу, пане. А зараз пийте 
Вона усміхнулася так, що дрижаки мимоволі проскочили на його обличчі. Здається, він усвідомив, що неспроста вона так дала йому назад той келих.
– Я не збираюся насолоджуватися напоєм у вашій присутності 
Отруйниця вбивчо зиркнула, перелякавши дужче: – Я. сказала. пийте. – додаючи ніжне й щироусміхнене: – Будь ласка.
– Ваша Величносте, він вирішив подарувати вам найдорожчу смерть. І чому ж мені таких подарунків не приносять?
– Не перегравай, Отрій. 

Той не переставав вагатися. Вона розізлилася, наступивши йому на ногу. Скориставшись моментом, коли той кричав від болю, вилила йому в горлянку речовину, яку той так відчайдушно називав "білим грайливим вином". Кілька секунд нічого не відбувалося.
Усі присутні охнули, подумавши: "Невже цього разу помилилася?"

Як через хвилини часу той поволі падав на підлогу, дряпаючи до крові своє горло, поки його не роз'їла отрута.

Весело посміхнувшись, Отрій зібрала залишки речовини в пробірку, підбадьорливо почимчикувавши в сторону королівського палацу.

Одночасно Мечник і король переглянулись, зробили глибокий їдкий видих зі словами: "На жаль, вона ніколи не помиляється"....
....