【7】

Протягом тижня Єва не могла примусити себе зайнятися фото з дачі і до певного моменту не розуміла чому саме. Загалом, якщо опустити дивнее дворазове зникнення їжі, то там було досить добре: красива природа, затишний будинок, нахабний, але симпатичним і вправний партнер, який ще й замовив фотосесію... але бажання відкривати відзнятий матеріал все одно не з’являлося.

Вона сиділа на кухні з ноутом і кавою та гортала стрічку новин, коли до їхньої орендованої квартири буквально влетіла Яна, скинула кросівки й поспіхом почала роздягатися ще в коридорі.

— У тебе все нормально? — Єва питально поглянула на сестру.

— Все чудово! — усміхаючись і стягуючи джинси, відповіла та. — Мені зараз треба в душ, переодягнутися і негайно бігти! Приготуєш мені чай і бутер? Я така голодна!

— Приготую, а в тебе що, ще один кастинг?

— Ні, — Яна прикусила губу, витримавши загадкову паузу, — у мене побачення.

— Оу... а з ким?

— Ти його знаєш.

— Знаю? — Єва підвелася й увімкнула чайника. — Цікаво. І хто ж це?

— Макс, — повідомила Яна і зникла у ванній.

Від почутого Єва аж виструнчилася. Вона підійшла до дверей ванної й запитала крізь них:

— Він сам тебе набрав, чи ти його?

— Яка різниця?

— Хочу зрозуміти, чи ти йому сама про себе нагадала, чи то він про тебе пам’ятає.

— Я йому зателефонувала й запитала, як у нього справи, і чи знайшлися зниклі продукти. Він відповів, що Кузя нічого ніде не виявив, а про справи можна поговорити особисто, якщо ввечері я вільна. А я — вільна!

— І тепер ти летиш до нього, волосся назад.

З-за дверей почувся шум води — Яна увімкнула душ, тож розмовляти не буде. Єва зітхнула й повернулася до кухні. Готуючи сестрі чай, вона весь час поглядала на свій телефон. Сонях їй не дзвонить, а набрати його не дозволяла гордість. Якби вона обробила фото, то це був би вагомий привід для дзвінка і зустрічі, але... вона їх навіть не переглянула, а тепер ще й відчувала, що сяде за них не скоро. Раз йому не цікаво, то їй теж.

Єва сердилася: на себе — за наївність, на Соняха — що він її ігнорує. В принципі, він їй ніхто і нічого не обіцяв, але ж міг би поцікавитися фото! Козел...

Макс прислав за Яною таксі, і та випурхнула з квартири, як пташка з годівнички, коли таксист зателефонував і повідомив, що чекає на неї біля під’їзду. Це був досить гарний жест з боку розпещеного мажора. Єві це сподобалося, вона його оцінила й пригадала слова однокласника: «Вони зіпсовані, але не остаточно». Мабуть, так і є. Принаймні нікому з її знайомих і в голову не прийде прислати машину за дівчиною, а цей подбав, щоб вона не витрачалася на дорогу і не тряслася громадським транспортом.

Лишившись сама, вечір п’ятниці Єва вирішила провести за переглядом фільму, однак в поганому настрої нічого не подобалося. Може, варто лягти спати?

Сон ніяк не приходив, і в голову лізли різні думки про те, що Сонях зараз робить і з ким. Лежачи в ліжку, Єва врешті зрозуміла, чому за тиждень так і не змогла сісти за обробку фото: вона сподівалася, що він їй зателефонує. Байдуже з якого приводу, але дуже хотілося бути для нього не лише розвагою на одні вихідні. О, ні, Єво, закохуватися в мажора не можна, тільки не в цього...

Весь наступний тиждень вона наполегливо намагалася працювати, але фотосесій було мало і вони не приносили задоволення, а перебування в студії і споглядання привезеного Соняхом стола настрій не підіймало.

Яна вдома майже не бувала, а коли таки з’являлася змінити гардероб, то ходила замріяна.

— Він хоч щось тобі каже? — спробувала прояснити стосунки сестри з Максом Єва, коли та приїхала на пару годин і саме досліджувала вміст шафи.

— Про що?

— Про майбутнє.

— Нам зараз добре разом, навіщо все ускладнювати? — усміхнулася Яна і перейшла на шепіт: — Я така щаслива, аж страшно...

— Страшно, бо незрозуміло, як довго це триватиме і чим закінчиться.

— Не починай, — Яна відвернулася і стала нервово перекидати й смикати речі на полицях.

Єва збиралася було нагадати сестрі про всі ризики стосунків із людиною не свого кола, але в кишені завібрував телефон. Взявши його й розвернувши до себе екран, Єва заклякла — телефонував Сонях.

— Алло, — сказала вона після паузи.

— Привіт, чарівнице, що ловить моменти, — весело привітався він, і Єва чітко уявила, як він при цьому усміхається. Труснула головою, щоб відігнати ілюзію, і холодно відповіла:

— Привіт.

Він на кілька секунд замовк: не очікував відповіді в такому тоні. Звісно, почути від Єви монолог про те, що скучила, не чекав, але крижаний тон змусив змінити тактику.

— Я тебе від чогось відволікаю?

— Ні.

— Це добре. Хочу дізнатися, як там моя фотосесія?

— Я ще працюю над нею, — збрехала.

От якби він зателефонував раніше, то вона б вже все давно зробила, а так... сам винен!

— І коли буде готово?

— Наступного тижня.

— Ого, так довго.

— Довго, бо треба видалити невдалі фото, де ти моргнув чи відвернувся, зробити базову обробку вдалих: насиченість, різкість, експозицію, контраст, баланс кольорів. Тільки тоді я їх тобі покажу і ти зможеш обрати, які підуть на ретуш і подальший друк, якщо, звісно, захочеш друкувати.

— А побачити їх на проміжному етапі можливо? Я знаю, що незакінчену роботу не показують певній категорії людей, але я не такий, — сказав він, і Єва знову уявила собі його усмішку. От же ж хитрун.

— Треба глянути в записнику, коли в мене є час, — відповіла вона, чудово знаючи, що наступні два дні, четвер і п’ятниця, а також вихідні, — вільні: фотосесій не заплановано.

— Як щодо вечора п’ятниці?

— Вечір п’ятниці? — здивувалася Єва і поглянула на сестру, яка хитро посміхалася, перекладаючи речі на полицях.

— Ти зайнята?

— Поки що на вечір планів нема.

— Чудово! Тоді нічого не плануй, записуй мене. Домовилися?