【6】

Єва вагалася, чи варто в розповіді згадувати про пляшку, яка сама собою опустилася на стільницю, проте зрештою сказала.

— Треба піти перевірити, чи не лишилося на котрійсь пляшці нитки. Дуже схоже на дурний жарт,— Тоха звів пальця вгору, розвернувся й пішов на кухню.

— Та якщо й була, то вже зняли, — буркнув йому в спину Макс, але той лише відмахнувся.

— У місцеву крамничку привезли хліб: я до вас ішов, то його саме розвантажували. І там має ще щось бути: сир, наприклад. Можу сходити, — запропонував Кузя.

— Краще обшукати будинок, — сказав Сонях, підвівшись з-за столу.

— Хороша ідея. Ходімо шукати, — погодився Макс.

Пошуки тривали майже пів години, але успіхом не увінчалися: вони нічого ніде не знайшли. Хоча всі ходили один за одним, переперевіряли і зазирали усюди, куди тільки могли: у шафи, під ліжка і навіть у ящики з інструментами в гаражі.

— Може, таки крамничка? — знову запропонував Кузя, коли всі голодні й злі знову зібралися на кухні.

— Лишилося ще оглянути септик, — Тоха обвів усіх похмурим поглядом.

— Думаєш, усе викинули в унітаз? — скривився Сонях.

— Я не думаю, я просто аналізую, що ми ще не оглянули та куди все можна подіти, не виходячи з будинку.

— Не питання, ходімо оглянемо.

У септику також нічого не знайшлося. Макс, який спостерігав за хлопцями з вікна, обернувся до Кузі:

— Ходімо до крамниці. Купимо щось на сніданок, а потім відрядимо десант до сусіднього селища за продуктами.

Коли вийшли з двору, то Кузя поцікавився, чи вірить Макс Євиній розповіді.

— Не схоже, що вона бреше. Та й навіщо? Їй це невигідно: у Соняха в пікапі її речі, навіщо таке робити?

— Щоб усі подумали отак, як ти, і не запідозрили її. І оця згадана нею левітація пляшки... Ну нісенітниця ж! Ще б сказала, що барабашка бігав.

— Спросоння здатися могло все, що завгодно. Не думаю, що вона причетна до зникнення продуктів, хоча на когось із хлопців теж не можу думати.

— Так отож. Я ставлю на Єву, а ти на кого?

— Не знаю, але точно не на неї.

— Це тому, що Яна — її сестра?

— До чого тут Яна?

— Ну... Вона мила. Якщо її сестра наробила дурниць і це викриється, то це може зіпсувати вихідні, а, може, і не тільки вихідні.

— Кузю, не фантазуй, а то так ти ще дійдеш думки, що я планую з нею «довго і щасливо».

— А що ти плануєш?

— Нічого. Тест-драйв машини ще не передбачає її купівлю, — вишкірився Макс.

Єва шкірою відчувала пекучі докірливі погляди Шуші і його подружки Аліни. Першим бажанням було втекти й сховатися від усіх присутніх, а особливо від них, однак, зробивши так, вона б визнала свою вину, а винною вона не була. Попросивши Яну, щоб приготувала їй каву (благо, з кавою і чаєм нічого не сталося), вона пішла нагору за фотоапаратом. Все ж Сонях сказав правду: гарних локацій на дачі багато, а тому треба використовувати нагоду цим скористатися.

Коли спустилася, то Макс із Кузею вже повернулися. Мабуть, крамничка зовсім близько. Вони викладали з пакета свої нехитрі покупки: батони, масло і сир.

— А шинки не було? — запитав Тоха, коли зрозумів, що це ВСЕ.

— Ти б таку не їв, — відповів Макс, багатозначно поглянувши на друга спідлоба.

— Зрозумів. Тоді зараз перекусимо — і на шопінг!

Єва зробила кілька знімків своєї сестри, яка попозувала для неї з чайником і чашкою. Наступним до кадру потрапив Макс, який узяв кухонну сокиру для м’яса і замахнувся нею на батон. Тоха і його подруга для вдалого кадру зобразили, як пожадливо вгризаються в шмат сиру. Сонях узяв масло, як Гамлет — череп Йоріка, і відповідним чином поглянув на нього. Кузя позував з порожніми пляшками, старанно виражаючи вселенську скорботу, адже випив все це не він. Словом, голодна фотосесія пройшла добре, хоч і не всі забажали взяти в ній участь: Шуша й Аліна трималися осторонь від дуркувань на камеру.

Забравши свою каву, Єва пішла з кухні на подвір’я і сіла на гойдалці. Слідом за нею вийшов Сонях. Навівши на нього фотоапарат, вона зробила кілька знімків.

— Мені подобається, що, незважаючи ні на що, ти добре тримаєшся.

— Я не причетна до цієї історії, моя совість чиста, хоча деякі твої друзі так не вважають.

— Я — вважаю, — він присів поруч із нею на гойдалку.

— Дякую.

— Не уявляю, щоправда, куди все сховали, але коли повертатимемося, треба не забути лишити Кузі ключі: за кілька днів зникла їжа знайдеться за запахом, — він наморщив носа.

— Я не розумію, навіщо все це? Раніше ви так жартували?

— Отак — ні.

Єва помовчала, відклала дзеркалку, взяла каву.

— Правду кажуть: у багатих свої чудасії, — гмикнула вона й пригубила напій.

— Якщо вже зайшла мова про чудасії... — він розвернувся до неї. — Хочу фотосесію біля води, — він кивнув на водосховище, до якого вела викладена бруківкою звивиста доріжка. — Я по Зодіаку Риба, а жодного фото у воді не маю.

— Це замовлення? — уточнила Єва, серйозно поглянувши на нього.

— Так. Знижку не прошу, а якщо сподобається, то заплачу подвійну ціну, але буде одна умова.

— Яка?

— Ми обоє будемо без одягу.

— Гм... — Єва замислено поглянула на поверхню водосховища, що виднілося вдалині.

— Соромишся, що хтось нас побачить?

— Ні, просто я без обладнання.

— Справжній профі може обійтися тим, що є, — Сонях кивнув на її дзеркалку.

— Добре, але така чудасія коштуватиме тобі недешево.

— Не питання, — він посміхнувся.

— Сонях, — з дверей кухні вийшов Макс, — іди їсти, бутери готові.

— Ходімо? — звернувся Сонях до Єви.

— Я не снідаю.

— Це вже не сніданок, а ланч. Пішли.

Після перекусу компанія розділилася: Тоха з подружкою поїхав на закупи, Сонях з Євою спустилися до водосховища, Шуша з Аліною і Кузею пішли до лісу, а Макс і Яна лишилися в будинку.

— Ідіть, ідіть, і не поспішайте повертатися, — казав Макс услід всім, хто йшов. У нього були ідеї, як провести цей час із Яною наодинці, і ні глядачів, ні консультантів він не потребував.