【4】

Максу не подобалося, коли щось ішло не так, як він задумав. Бажання зникло.

Одягнувши джинси та сказавши їй де ванна, пішов на кухню: якщо він і зварить каву, то тільки собі. І як це його вчора так занесло, що сьогодні прокинувся з «колючкою» із протизаплідним поглядом?

Протираючи на ходу очі, Макс дійшов до кухні й насторожено зупинився у дверях: з-за відчинених дверцят холодильника то визирали, то зникали спокусливі дівочі сіднички у червоних мереживних трусиках. Вочевидь, їхня власниця досліджувала вміст холодильника.

Макс присвиснув. Сіднички зникли за дверцятами, які плавно зачинилися, і перед ним постала ще одна білявка, дуже схожа на ту, яку він лишив у ліжку, але молодша, і... ця була в білизні.

— Привіт, — розплився він у посмішці, зацікавлено розглядаючи її принади, прикриті напівпрозорим мереживом.

— Привіт, — усміхнулась вона у відповідь.

— Зголодніла?

— Дуже.

— Зараз щось придумаємо. Я — Макс.

— Я пам’ятаю.

— Гм, а я тебе не дуже.

— Яна.

— Я-а-на-а... — протягнув він, смакуючи кожну літеру. — Каву будеш? — зробивши над собою зусилля, відвів від дівчини погляд і, підійшовши до пенала, дістав з нього гейзерку і банку з меленою кавою.

— Я люблю зелений чай. Це Єва без кави не може.

О, Єва. Тепер Макс знав, з ким був у ліжку.

— Зараз поставлю чайника. А де Сонях? Спить?

— Спить, — підтвердила дівчина, підійшовши до підвіконня і спершись на нього дупцею.

Макс обернувся, ще раз просканував спокусливу білявку згори вниз і навпаки, затримавши погляд на грудях.

— Я не знайшла своєї сукні, тому одягнула те, що знайшлося, — пояснила Яна, не соромлячись свого вигляду.

— Мені подобається, — посміхнувся Макс.

— Помітно, — відповіла, кивнувши на його ширінку, і він засміявся.

— Хіба могло бути інакше, якщо ти така красуня?

— Дякую, — вона грайливо посміхнулася. — А що буде на сніданок?

— Зараз підсмажимо тости, — він дістав з хлібниці хліб, — а до них можна джем і... Треба перевірити стратегічні запаси.

Поставивши гейзерку на газ і увімкнувши електрочайник, Макс відкрив дверцята тумби й присів, щоб оглянути її вміст.

— Є тунець, паштет з індички, печінка тріски... — говорив, перебираючи консерви.

Яна підійшла і схилилася над ним, зазираючи до заставленої різними банками тумби. Її біляві пасма лягли йому на плечі, і запаси перестали Макса цікавити тієї ж миті.

— Паштет і печінка тріски підходять, — сказала Яна і відхилилася.

Максу знадобився час, аби прийти до тями. Він повільно видихнув, узяв консерви й підвівся.

Насуплена Єва з’явилася на кухні обмотана рушником. Вона підійшла до Яни, котра нарізала овочі, та поцілувала її в щоку, вітаючись. Макс стояв поруч: виймав з тостера підсмажений хліб і завантажував наступні шматки.

— Чому ти гола? — сівши за стіл, запитала Єва.

— Я в білизні.

— Гм... Вибач, не помітила, — пхикнула та, а потім перевела погляд на Макса. — Кава готова?

— У процесі, — він кивнув на гейзерку, що поважно шипіла на газу. — Не допоможеш нам зі сніданком? Треба намас...

— Ні, — обірвала його Єва, поправивши вологе після душу волосся.

— Ні? — перепитав він: не очікував такої відповіді.

— Єва не снідає, тільки п’є каву, — лагідно всміхнувшись, пояснила Яна.

Макс косо зиркнув на «колючку» і нічого не сказав, але знову подумав, що це помилка, що вчора ввечері вони з Соняхом поділили дівчат саме так.

Сам Сонях не примусив себе довго чекати і з’явився слідом за Євою. Як і Макс, він прийшов з голим торсом, босоніж, в самих джинсах.

— Мати ж моя рідна, як же труби горять, — пробурчав він, ні на кого не дивлячись, відчинив холодильник, дістав звідти пляшку пива, відкрив її перснем і одним махом випив майже половину. — Ранки після гулянок — це жах.

— А пиво зранку — крок у невідомість, — сказав Макс, не обертаючись.

— Ну, чому ж у невідомість? — промуркотів Сонях, поглянувши на Єву та сівши за стіл навпроти неї. — Як справи?

— Чекаю каву, — буркнула та у відповідь, не поглянувши на нього.

Кілька секунд він розглядав її, потім — Яну.

— Сестри, я ж правильно пам’ятаю?

— Так, — сухо відповіла Єва, невдоволено підтиснувши губи: кава ще не зготувалася, а без неї вона почувалася вкрай розбитою.

— О, Макс на кухні, — засміявся Сонях, зрозумівши нарешті, що друг займається сніданком. — Оце так картина!

— Дійсно картина, — погодилася Єва, схиливши голову набік, а потім насупилася: — А де моя дзеркалка?. (Жаргонна назва дзеркальних фотоапаратів.)

Яна обернулася до неї:

— Її забрав Ігор, коли садив нас в таксі. Хотіла влаштувати тут фотосесію?

— Я хочу каву, — стражденно вимовила Єва і скривилася.

Макс смикнувся, аби виказати все, що думає про свою вередливу гостю, але Яна обережно взяла його за зап’ясток, чим миттєво загасила запал обурення і вкотре перевела на себе його увагу. І не тільки увагу.

— Ти завжди така нетерпляча? — поцікавився Сонях, допивши пиво.

— Я кавоманка, у мене ранкова ломка.

— О, Максе, це серйозно. Треба рятувати людину. Коли буде кава?

Той повільно обернувся, нагородив друга багатозначним поглядом і розвернувся до тостера.

— Що ти на мене зиркаєш? Я питаю: коли буде готова?

— Буде — коли буде, — сказав, зло розрубавши ножем огірка, до якого Яна потягнула руку. Дівчина зойкнула й відскочила від несподіванки. — Вибач, не хотів тебе налякати, — він поспішив її заспокоїти, обхопивши за плечі, і відзначив, яка гладенька в неї шкіра.

— Не роби так більше.

— Обіцяю.

Макса вже ніхто ні про що не запитував.

Коли гейзерка нарешті закипіла, каву для Єви зробила Яна, дбайливо додавши до чашки дрібку солі і ложку цукру. Отримавши бажане, Єва стала біля вікна і, абстрагувавшись від усіх присутніх, неквапливо смакувала свій напій та не брала участі у розмовах, що точилися за столом.