【3】

Вийшовши з навчального корпуса, Емілія роззирнулася. Куди ж піти? Весь Відень о цій порі являв собою казкову декорацію до Різдва, а аромати глінтвейну, гарячого шоколаду, смажених сосисок і вафель манили до себе з яскраво прикрашених кіосків, розставлених у парку навколо головного корпуса. Емілія вирішила не опиратися спокусі і попрямувала до ласощів.

Купивши шоколад і скуштувавши, вона задоволено прикрила очі.

— М-м-м... — протягнула, насолоджуючись смаком.

— Різдво у Відні — це диво, яке трапляється раз на рік, — почувся позаду Фабіанів голос, і вона здивовано обернулася.

— Що?

— Рекламний слоган для гостей міста, — посміхнувся він.

— Зрозуміло. Ти якось швидко. Як минула зустріч?

— Добре, — він показав пакунок у подарунковій обгортці, всередині якого явно була книга. — Професор був у відрядженні, повернувся, привітав мене з днем народження.

— А я тебе не привітала, — засоромлено зізналась Емілія.

— Ти можеш це виправити: краще пізно, ніж ніколи.

— Вітаю, — вона ніяково всміхнулася і, повагавшись, стала на носочки й поцілувала його у щоку.

— Дякую, — Фабіан кивнув і одразу ж змінив тему: — У тебе шоколад? Я теж собі візьму.

Він запропонував піти до кав’ярні за рогом. Та була далеченько від Різдвяного села, яке гуло від голосів і сміху людей, що прийшли сюди розважитися.

Вони оминули залізницю та карусель, оповиті веселим дитячим щебетанням, а от доріжки для айсштоку не оминули, бо Емілія поцікавилася, що це таке, і Фабіан запропонував зіграти.

— Ти вмієш? — запитала Емілія.

— Зовсім не вмію, але знаю правила, — сказав він серйозно, звівши вгору вказівного пальця.

Таке щире зізнання її розсмішило.

— Дивна форма у цієї штуки, — резюмувала Емілія, взявши в руки шток, — схожа на вантуз.

— Схожа, але кажуть, що раніше роль снаряда у цій грі виконувала пательня, а потім вона якимось чином трансформувалась у ЦЕ.

— Пательня?

— Є така байка, — усміхнувся Фабіан.

— Байка — не байка, а штука важка, — Емілія погойдала штоком.

— Бажано не поцілити нею комусь у голову, бо будуть проблеми. У всіх.

— А її треба кидати?! — здивувалася Емілія.

— Ні, на щастя, штовхати, якнайближче до тієї шайби.

— Просто ближче? Не збивати її?

— Не збивати, але якщо зіб’єш — не страшно.

— Що ж... спробую.

Емілія прицілилась і штовхнула шток, той поїхав по кризі й зупинився досить близько до шайби. Дівчина заплескала в долоні і застрибала від радості. Фабіан теж зробив кидок, і шток зупинився на межі зовнішнього кола. Переліт.

— Моя черга! — окрилена успіхом, заявила Емілія і взялася за наступний шток.

— Твоя, — погодився Фабіан і відступив. Йому було приємно бачити, що сестрі гра подобалася і їй весело.

Розважившись айсштоком (у якому Емілія виграла, чим дуже пишалася), вони таки дісталися до кав’ярні і зробили замовлення.

— Покажеш мені ще раз те фото? — поцікавився Фабіан.

— Так, — відповіла Емілія, спохмурнівши. Піддавшись святковому настрою, вона геть забула, для чого приїхала. Дістала телефон, відкрила фото і віддала його брату.

— Гм... — Фабіан збільшив зображення. — То де ти її знайшла? Чи твоя мама?

— Це Макс знайшов, — Емілія прикусила губу.

Нависла незручна пауза. Фабіан на кілька секунд завмер, а потім мовчки поклав телефон на стіл і, трохи відсунувшись, сів прямо. Він не дивився на сестру, його погляд блукав по поверхні столу.

— Фабіане, послухай, я знаю, що те, що сталося між тобою й Максом, важко забути, але... — почала Емілія, але брат не дав їй договорити.

— Між мною і Максом? — запитав, гірко осміхнувшись, Фабіан. — Чи між ним і моєю дружиною? Колишньою...

Емілія насупилася.

Брати виросли, у кожного почалося своє доросле життя. Два роки тому Макс приїхав до них перед Різдвом із цілою компанією: двоє хлопців і троє дівчат, одна з яких, Інна, проявила симпатію до Фабіана, який також приїхав на свято до батька. Надалі всі вони вирушили в гори кататися на лижах, запросили й Фабіана, і він поїхав з ними.

Чи то було кохання, чи гормональне божевілля, але в березні Фабіан одружився з Інною. Густав був не в захваті, але не втручався, бо ж його єдиний відлюдькуватий син-ботан ожив і аж світився від щастя.

У травні Фабіана запросили виступити на семінарі з неолітичних культур. Поїздка мала тривати три дні, але в розкладі сталися зміни — він звільнився раніше і одразу ж поспішив повернутися до коханої дружини, а вдома на нього чекав неприємний сюрприз: Інна в ліжку з його зведеним братом... виявилося, що і їхнє знайомство, і шлюб були ретельно сплановані Максом, аби його дуже близька шкільна подруга здійснила свою давню мрію вийти заміж за іноземця...

Брати побилися. Несподівано худий і дрібний Фабіан добряче натовк пику кремезному Максу, сказав дружині до ранку забратися з квартири, а сам поїхав ночувати до готелю, але... не доїхав. Йому не варто було сідати за кермо знервованим: не впорався з керуванням і врізався у стовп. Під час аварії Емілія з мамою була в Італії. Повертатися через автопригоду пасинка Соня не збиралася, та й Емілія особливо не рвалася... Потім якось не було часу заїхати до лікарні, а коли зібралася, то дізналася, що брата забрала до себе бабуся по лінії матері, дуже стервозна жінка, яка виштовхала за двері батька і заборонила з’являтися в неї. Через це Емілія його і не навідувала: не хотіла, щоб навіжена бабця виштовхала і її.

Після аварії Фабіан обірвав будь-яке спілкування з їхньою родиною. Ні Соня, ні Емілія особливо й не цікавилися його життям. Вони й далі, ніби нічого й не трапилося, спілкувалася з Максом, приймали його вдома. Від брата Емілія дізналася, що з Інною Фабіан розлучився, і та, бідолашна, повернулася до України ні з чим. Від батька, який все ж підтримував із сином зв’язок, почула, що брат прийняв запрошення Віденського університету викладати курс антропології і переїхав до Австрії. Доки не побачила Фабіана, Емілія не замислювалася, якою саме була та аварія... чомусь їй здавалося, що він відбувся парою синців, а виявилося...