1

— Бум, бум, бум, бум!

— Доброго дня, пане дракон! Чудового дня! Найкращого!

— Бум, бум!

— Е-гей! Це я, ця, як її…

Бумкання і крик нарешті змовкли і молодий чоловік з недовірою підняв над головою подушку, кутами якої затикав вуха. Сів на ліжку зручніше. Трохи подумав. І вже навіть вирішив встати, нарешті вмитися та продовжити розбирати написане в старому свитку, знайденому в старезній вежі, як крики і бумкання повернулися.

— Це я, принцеса! Чесне слово! Справжня!

— Бум, бум, бум!

— Відкривайте, пане дракон! Чесно справжня! Безневинна! Чи як його там? О, цнотлива! Вибачте, в термінології путаюся, я іноземка!

— Бум, бум, бум, бум!

— Я не піду! Мені дуже  треба! А я в матінку, коли матінці щось було треба, батькові простіше було все місто перевернути, або й все королівство, ніж їй відмовити! Чесне слово! Я взагалі дуже чесна, і безневинна! Ой, цнотлива! У мене навіть довідка є! Три, три довідки! Від ковену чарівників, лісних однорогих коней і батька! З печатками! Мені ніхто не зміг відмовити, бо я в матінку!

— Бум, бум, бум!

— Чим вона там стукає? — спитав у стелі молодий чоловік, розуміючи, що справді в матінку, раз навіть довідки є з печатками, так що не відчепиться. — Що цій ненормальній від мене треба?

Остання ненормальна дівчина приходила вивчати стародавню мову, бо хотіла бути дуже вченою і розумною. Навіщо воно їй було потрібно, вона й сама не знала. Хотілося просто і все.

Передостання хотіла щоб він її з’їв. Бо стрибати зі скелі чи топитися зовсім не те. Затаскане воно все, в кожній другій баладі про нещасне кохання то стрибають, то топляться, а іноді навіть скачуть щоб втопитися. А ось поїдання драконом дуже романтично і незвично. Точно запам’ятають надовго.

Перед нею була та дивачка зі скрипкою. Вона шукала у нього в печері якусь загадкову акустику. Ось після неї на вході з’явилися ворота. А то ходять різні, зі скрипками, спати не дають.

Перед нею була лицарка з мечем. Дуже дивна дівчина, але тій просто випити пива не було з ким. Селяни її боялися, кидалися давленим часником і обливали водою настояною на мухоморах. Ніяк не могли повірити, що двохметрова діва з величезним мечем то не морок. А до міста далеко. А тут печера дракона. А в драконів повинна бути стійка психіка. Ну, посиділи, випили, вона й поїхала собі далі на своєму монстрі, лише здалеку схожому на коня.

Перед нею була та, котра хотіла кохання, але так і не придумала як його отримати від здоровенної ящірки. А бути чоловіком і набратися сміливості господар печери так і не погодився.

Потім ще та, котра мітли продавала і обіцяла знизити ціну, якщо він купить одразу три. Він купив всі, щоб відчепилася і більше не приходила. Втричі переплативши.

Іще одна приходила просити трохи золота бо їй на посаг не вистачало.

Іще…

— Може тут щось з повітрям? — спитав дракон у стелі.

— Бум, бум, бум, бум, бум!

— Пане дракон, вам простіше буде вислухати!

— Бум, бум!

— Я з хорошими намірами! Доброго дня, ей!

— Бум, бум, бум!

— Та йду я, йду! — змирився зі своєю участю господар печери і пішов. Як був. — Може ця безневинна, тьху ти, цнотлива злякається і втече.

Надія була так собі. Але раптом? Бувають в світі дива.

***

Булава виявилася чудовою штукою, не брехала реклама. Якщо бити палицею з залізним навершям та по залізним воротам звук виходив такий, що й мертві прокинуться і спробують втекти. Ворони он навіть не каркнули. Послухали трохи і мовчки кудись полетіли.

Амулет позичений у глашатая взагалі чудова штука. Голоси глашатаїв неможливо не чути, поки такі амулети працюють.

А ось дракон виявився так собі.

Ось навіщо ставити здоровенні ворота, якщо сам невисокий, худенький, навіть тендітний. Немов колись якийсь ельф по родоводу потоптався, навіки залишивши свої сліди. Хоча, якщо придивитися, плечі широкі, м’язи нічого так. Але в воїнському обладунку потоне, одразу зрозуміло. Та й обличчя надто розумне для того обладунку. Якщо не знати, то й не впізнаєш у ньому страшенного ящера.

— Чого треба, безневинна? — похмуро спитав хлопець і демонстративно підтягнув підштаники в яких вийшов. Біленькі такі, зворушливі.

І прискіпливо подивився на дівчину.

З голови до ніг.

І чого там видивлятися? Капелюх солом’яний, великий, бо літо і ніс може обгоріти, затіняє обличчя. Сукня лляна, світла, бо знов таки літо. Черевички ще, з тканини з дірочками, бо жарко. А те, що широку спідницю зв’язала вузлами, а з одного боку ще й за поясок заткнула, так сам би спробував поїздити на велосипеді, навіть магічному, в широкій спідниці. Небезпечно воно, ось. А на коні вона б сюди не доїхала. Коні, то взагалі вчорашній день, як вважають маги.

— Так що? — ще раз спитав дракон і подивися, прямо і відкрито. Впевнено.

— Я Доляна, — представилася дівчина і привітно схилила голову. — Пане дракон, тільки ви мені можете допомогти, — життерадісно сказала, подивившись йому в очі. — Мені дві гадалки сказали, одна фея, ті лісні коні з рогом, чорний кіт на печі і навіть одна мавка, хоча за нею прийшлося довго бігати.

— Допомогти? — з сумнівом спитав хлопець і кривувато посміхнувся, а потім знову підштаники підтягнув.

— Так! — радісно закивала дівчина. — Тільки справжній дракон. А ви найближчий. Їхати до тих драконів в їх рідні гори дуже далеко, довго і можеш не доїхати, бо вони дороги путають. Ну, ви розумієте.

— В чому я можу допомогти? — суворо спитав дракон. — В мене часу мало!

— В мене прокляття, розумієте? А я принцеса і мені потрібно заміж до того, як батько помре. А то ще ділити мене почнуть, воювати, кому воно потрібне?

— Прокляття? — здається не повірив своїм вухам дракон.

— Так, дуже хитре. За будь-кого заміж мені не можна. І тільки великомудре створіння…

— Я спати, — похмуро сказав дракон і спробував піти.

Але хто ж йому дозволить?