У каюті пролунав сигнал виклику, і Макс кинувся до невеликого прямокутного екрана відеофона. За дверима стояла Ріккі. Він спостерігав за нею, за мімікою і рухами, намагаючись знайти навіть найменші прояви. Ріккі чекала, схрестивши руки на грудях, потім подзвонила ще раз.
"Цікаво, вона завжди так стоїть, спираючись лише на праву ногу, чи це щось нове?"
Коли Ріккі вже готова була розвернутися і піти геть, Макс відчинив овальні двері каюти.
— Ну нарешті! Ти що спав? — сказала вона, не приховуючи роздратування.
— Вибач, просто хотів перевірити, — відповів він, оглядаючи коридор.
— Що перевірити? — не зрозуміла Ріккі.
— Зараз я все поясню, — він затягнув дівчину в каюту і, оглянувши коридор ще раз, зачинив двері. — Але спершу скажи, ти спускалася на поверхню? — спитав він, дивлячись їй у вічі. Він був блідий, виглядав більш виснаженим ніж зазвичай, і зіниці в нього були різного розміру, як буває при перевтомі.
— Що? Ні… це не входить до моїх посадових обов'язків і …
— Чудово! — перебив її Макс.
Він почав нервово ходити, міряючи кроками крихітне приміщення каюти — три кроки в один бік, розворот, три кроки в інший.
— Ти теж це помітила?
— Що?!
— Дивні речі... Зміни. Вони змінилися… вони всі… вони побували на поверхні Пандори та змінилися…
— Хто “вони”?
— Всі. Всі, хто побував на поверхні.
— Макс, — невдоволено сказала Ріккі, — я думала, ти мене запросив до себе в каюту для побачення. Але якщо секс не планується, то я, мабуть, знайду чим себе зайняти, — Ріккі взялася за ручку дверей, збираючись йти.
— Почекай! — Макс схопив її за руку. — Я покажу тобі.
Він підвів її до монітора.
— Дивись, — Макс включив запис, зроблений через систему відеоспостереження.
На записі старший штурман Коло́са Лера Хоє йшла коридором.
— Ну? На що я маю дивитися?
— Подивись, як вона ходить. Дуже не природно. Так, немов це тіло їй незвично, і вона тільки вчиться ним керувати. Цей запис зроблено наступного дня після повернення з поверхні. До спуску на поверхню вона нормально ходила, і через два тижні після повернення теж… Я думаю… Я думаю, що в неї щось підселилося, як тоді на Каліпсо-3.
— На Каліпсо-3 в інфікованих піна кривава звідусіль підтікала, а тут я нічого такого не бачу, — скептично зауважила Ріккі. — До того ж, ми використовуємо сучасніші скафандри та системи очищення. А ще, на Пандорі, на відміну від Каліпсо-3, взагалі ніяких форм життя не виявлено.
— Те, що вони нічого не знайшли, ще означає, що там нічого немає. Це може бути паразит, який бере під контроль носія. Ти ж бачиш, як вона ходить...
— А ти не думав, що в неї просто коліна болять?! На Пандорі гравітація у півтора раза більша ніж на Землі та вдвічі більша ніж на станції.
— А решта? Ось дивись, — він застукав пальцями по монітору, — Олсон ...
На відео другий помічник капітана Олсон розмовляв із якоюсь дівчиною. Звуку не було, але було видно, що він усміхається.
— Ось подивися, як Олсон сіпається, коли сміється.
— Та він завжди так сміявся, наче косатка народжує, — Ріккі спробувала відтворити його манеру сміятися і підсмикування.
— А Мей, вона...
— Звідки в тебе ці записи, Максе? — перебила його Ріккі.
— Я маю доступ до системи відеоспостереження. Щоб стежити за клінінгової технікою, — знизав плечима Макс.
— Але ти використовуєш його для того, щоб шпигувати за екіпажем? — крижаним тоном сказала вона. — Де ще встановлені камери?
— Та… скрізь.
— Жіноча душова?
— Так…
Ріккі багатозначно подивилася на нього.
— Точно! Душові! Зовнішніх проявів не видно, бо вони під одягом.
— Максим Поланскі! — Ріккі підвищила голос. — Або ти прямо зараз йдеш зі мною в медпункт, де тебе перевірять на психічне здоров’я, або я йду до капітана, і ти пройдеш обстеження, але вже примусово.
— Ріккі! Як ти…
Замість відповіді Ріккі вийшла в коридор і склавши руки на грудях скомандувала:
— До медпункту. Негайно.
"Як я можу її переконати? — думав Макс дорогою до медпункту. — Чому Ріккі не помічає настільки очевидних речей?"
Ріккі сама відчинила двері та злегка підштовхнула Макса.
— Доктор Вонг, — привітала вона жінку-лікаря середнього віку, — інженер Поланскі погано почувається, він...
Вонг незадоволено подивилася на Ріккі.
— Зазвичай пацієнти самі розповідають про свої симптоми, — суворо сказала Вонг і посміхнулася до Макса.
— Так, але… Мене турбує його ментальне здоров'я, — продовжила Ріккі.
— Гаразд, я вас почула, — відповіла лікарка дівчині. — Містер Поланскі… Максиме, якщо не помиляюся? Проходьте, роздягайтеся, лягайте на кушетку.
Ріккі вийшла.
"Що це означало? "Мене турбує його ментальне здоров'я" - "я вас почула"? Схоже на кодове слово, на випадок, якщо їх розкриють." — міркував Макс, знімаючи кітель, уніформу Дослідницького Флоту.
— Які у вас скарги, — запитала Вонг, прикріплюючи до грудей Макса якісь датчики.
"Якщо скажу, що ніяких, мені не повірять" — здогадався він.
— Запаморочення… — почав він невпевнено.
— Угу ... Ще? — запитувала Вонг вбиваючи якісь дані у портативний комп'ютер.
— Тривожність ... — Макс намагався придумати які-небудь незначущі симптоми. Хай краще він виглядає як іпохондрик, ніж розкриє свої підозри не тим людям. Чи може вже не людям….
Вонг кивнула в очікуванні продовження.
— Сплю погано ...
— Галюцинації? Суїцидальні думки? Періоди підвищеної збудливості? Напади агресії? Провали у пам'яті? Травми голови? — питала вона по черзі.
Макс на все відповідав негативно.
— Зараз кров на аналіз візьмемо, — сказала вона.
— А це навіщо? — напружився Макс.
— Аналіз крові ніколи не буває зайвим, — з посмішкою відповіла вона.
"Ріккі одна з них. Як же я міг так прорахуватися? Невже я помилився і вона спускалася на поверхню? Або ... її інфікували вже на Колосі. Але як?"