Кетчупова революція

Наступного ранку Панчоха прокинувся з думкою: «Час внести трохи кольору у життя цього похмурого цвинтаря». Кетчупна пляшечка вже нетерпляче скакала поруч, хихикаючи і струшуючи кришку:
— Готовий до великого дня, котику? — запитала вона, і краплі кетчупу з її носика трохи розбризкувалися на мішок тирси.
Панчоха потягнувся, потім промуркотів:
— Готовий. Але цього разу ми працюємо на повну потужність.
Вони вирушили на цвинтар, де вже стояли похмурі надгробки і тихо шепотілися старі дерева. Панчоха розправив вуса — його головна зброя дисципліни і контролю над хаосом. Кетчупна пляшка підстрибнула на першу могилу і шепотіла:
— Почнемо з червоного акценту!
Вмить могили засяяли яскравими кетчупними візерунками: серця, зірки, смішні мордочки… навіть кілька надгробків «посміхнулися», якщо можна так сказати про камінь.
— Прекрасно! — промуркотів Панчоха. — Гарний настрій для всіх мерців!
Але місто швидко зрозуміло, що відбувається. Перший сусід, старий пан Гнат, зайшов на цвинтар, щоб перевірити своїх предків, і відразу ж заволав:
— Що це за катастрофа?! Кетчуп у нас на могилах?!
І тут почалося справжнє шоу: Друзі сусіди, які зазвичай не виходили з дому, вибігли на вулицю, щоб «покарати» Панчоху. Пакети з овочами, які Панчоха навчав на минулому тижні, вирішили підтримати кота, стрибали на голови переляканих людей і штовхали їх у калюжі кетчупу. Кетчупна пляшка злетіла на дах найближчого надгробка і реготала, немов диригент цієї маленької революції.
— Місто в паніці! — весело вигукнув Панчоха, розмахуючи вусами. — Хаос під контролем!
Сусіди, врешті-решт, почали кричати і закривати вікна. Але Панчоха не здавався: він катався між могилами, використовуючи вуса як дирижерську паличку, а кетчуп створював справжнє мистецтво на надгробках. Дехто намагався протестувати, але Панчоха мав свій секретний козир: його вираз обличчя був настільки ледачо-грозний, що жоден сміливець не наважувався підійти ближче, а вуса, хитко рухаючись, вчасно «підштовхували» всіх до більш смішних і не дуже травмуючих падінь.
До вечора цвинтар виглядав як справжня кетчупова виставка: червоні візерунки на похмурих каменях, краплі на траві, трохи сміху і величезна порція абсурду. Місто Капустівка остаточно збожеволіло: сусіди обурювалися, бідкалися, а діти бігали і намагалися з’їсти трохи кетчупу прямо з могил.
Панчоха ж ліг на улюблений мішок тирси, задоволено потягнувся і промуркотів:
— Ось так, маленьке містечко, нехай сміється, бо сьогодні ми встановили нові правила гри.
Кетчупна пляшечка підстрибнула поруч і прошепотіла:
— І це лише початок, котику. Наступний день буде ще смішнішим…