Маленьке містечко і велика амбіція

У самому серці не надто великого, зате надзвичайно дивного містечка Капустівка, де всі мешканці знали одне одного не лише по іменах, а й по тому, як вони плювали на тротуар або муркотіли під час обіду, жив кіт Панчоха. Його шерсть була чорно-білою, вуса величезні й хитро загнуті, а погляд… ну, погляд Панчохи міг одночасно висловлювати гнів, апатію і тонкий сарказм.
Панчоха любив дві речі в житті: спати і мріяти про щось, що робило б його життя значно менш нудним, ніж постійне чищення мисок і боротьба за місце на підвіконні. Одного ранку, коли сонце ледве-ледве піднялося над дахами і трохи обпекло його вуха, він вирішив: «Я хочу володіти цвинтарем».
Чому цвинтар? Панчоха ніколи не пояснював це нікому. Він просто вважав, що цвинтар — це ідеальне місце для кота з його амбіціями: тихо, ніхто не заважає, і можна дрімати годинами, не відволікаючись на дрібниці. До того ж, іноді звідти долинав запах старих бутербродів, що хтось залишив для духів… і Панчоха вважав, що це неймовірна розкіш.
У Капустівці все завжди відбувалося за власними законами: місцевий магазинчик «Все для всього» міг продавати одночасно сосиски, парасольки і зубні щітки, а жителі, дивлячись на це, лише хитали головами, бо «а що ж ще робити в Капустівці?» Місце було тихе, поки Панчоха не почав розробляти свої плани. Його амбіції не мали меж, але коли вже кіт задумав щось — уся округа одразу відчувала підступний вітер змін.
Панчоха проводив свої дні у спогляданні світу, лежачи на старому мішку з тирсою в кутку підвіконня магазину, і час від часу спостерігав, як люди роблять неймовірно дурні речі: бабусі сварилися через останній батончик, діти ганяли котів заради спортивного азарту, а місцевий пастор пробував навчити голубів співати псалми. Все це здавалося Панчосі абсурдним, але неймовірно цікавим. І саме того дня, коли Панчоха задумав свій грандіозний план із цвинтарем, у магазині відбулася подія, яка змінила його життя: стара пляшечка кетчупу, покрита пилом і з легким натяком цвілі, раптом заговорила.
— Ти котик Панчоха, правда? — промовила вона скрипучим голосом, ніби сміялася і погрожувала одночасно. — Я можу зробити твоє життя… цікавішим.
Панчоха підняв одне око, друге залишив напівзакритим, і зважив усі варіанти: 

1) ігнорувати дивну пляшку, 

2) потоптати її лапою, 

3) підписати контракт на шаленість.

Вибір був очевидним. Панчоха поглянув на пляшечку з сумнівом, потім повільно потягнув лапу, щоб «поставити» підпис… якщо можна так сказати для котячих лап, бо насправді він просто ледь доторкнувся до кришки, і пляшечка зашуміла ще голосніше.
— Отже… — почала кетчупна пляшечка, і її кришка хитро піднялася, мов брова, — умови контракту прості: ти спиш, я керую, а коли твої лапи потрапляють на щось їстівне — ти маєш погоджуватися на хаос.
Панчоха нахмурився.
— Хаос? — протяжно промуркотів він.
— Саме так, хаос! — крикнула пляшечка. — І ще… ти маєш кожного ранку приносити мені свіжу краплю соку з будь-якого овоча, який встиг зіпсуватися.
Панчоха підняв одну велику вусину, що вже сама по собі була грізною зброєю в цьому договорі. Він розумів: це може бути весело. А може бути катастрофічно. Але він не міг встояти — котячі амбіції брали верх.
— І ще одне, — продовжувала пляшечка, — ти мусиш іноді організовувати маленькі «страйки» серед предметів, які тобі набридли. Сосиски, взуття, квіти — ніхто не уникне.
Панчоха на мить замислився. Сосиски? Взуття? Квіти? Це ж ідеально! Можна лежати, дрімати і одночасно змушувати все навколо робити те, що треба… ха-ха, він майже сміявся.
— Добре, — нарешті промуркотів він, — але я хочу, щоб у контракті було пункт про «тиха відпустка для кота»… не більше трьох годин на день, бо я повинен дрімати в найкомфортнішому місці.
— Домовлено! — вигукнула пляшечка, і її кришка стрибнула вгору, немов аплодувала. — І ще: якщо ти заснеш посеред виконання завдання — я залишаю за собою право трохи підфарбувати твоє життя кетчупом.
Панчоха подумав, що це буде весело: трішки червоного хаосу на його сплячих пригодах.
Так вони і підписали цей абсурдний контракт. З цього моменту їхні дні стали циклом: спати, дрімати, керувати хаосом і сміятися з усіх, хто намагався зрозуміти, що відбувається. Сосиски втрачали дисципліну, черевики тремтіли від страху, а містечко Капустівка повільно перетворювалося на місце, де сміх і невимовний абсурд панували одночасно.