Тільки раз

    Маруся стояла на подвір’ї і дивилася на гаї, де, за легендою, колись зникли її батько та брат. Зараз вона знайшла свій спокій в незатишному, але затишному дерев’яному будиночку. Вітер, який лоскотав її волосся, зігрівав на сонечку. Тут була мрія, яка ніколи не здійснилася. Вона мріяла про кохання, про сім’ю і про дітей, які б підліткам були рідними і близькими. Але її найближчим сусідом був Панас, найкращий друг її брата. Її батько та брат не  були прихильні до Панаса, оскільки він був відомий своїм нестабільним способом життя, проте Маруся не звертала на це увагу.

  Одного разу Панас зустрів Марусю, яка заблукала в гаї. Він взяв її за руку та провів до будинку. Після цього їх стосунки почали розвиватися.

  "Марусю, а що ти думаєш про нас?"

   "Я не знаю, що ти маєш на увазі, Панасе."

   "Про наші стосунки, Марусю. Я вже давно закоханий в тебе"

   "Я не знаю, Панасе. Моє життя складається з багатьох перешкод."

    "Але я готовий допомогти тобі, Марусю. Я буду завжди поруч з тобою і підтримувати тебе."

    Панас дійсно підтримував Марусю, коли вона потребувала допомоги, і був поруч з нею в усіх труднощах. Їх любов з часом стане міцнішою, і вони стануть нерозривними.

  "Панасе, ти знаєш, що моя родина не прихильна до тебе."

   "Так, я знаю, Марусю, я знаю, що ти мені не довіряєш. Але я хочу зробити все можливе, щоб ти змогла повірити мені. Я хочу допомогти тобі знайти того, кого ти шукаєш", сказав Панас з надією в голосі.

  "Ти вже допоміг мені. Я знайшла тебе, Панасе," відповіла Маруся, трохи послаблюючи свій стиск на його руці.

    "Але я хочу, щоб ти знайшла свою сім'ю. Я знаю, як це важливо," сказав Панас, відчуваючи, як його серце б'ється швидше.

  "Ти вже знайшов мені сім'ю, Панасе," відповіла Маруся, поглянувши на нього з ніжністю в очах.

 "Але ти заслуговуєш більшого, Марусю. Ти заслуговуєш бути щасливою, мати справжню родину," сказав він і відчув, як його серце збільшується в грудях.

 "Ти - моя родина, Панасе," відповіла Маруся і ніжно поцілувала його в щоку.

     Панас зітхнув від щастя і обняв її, відчуваючи, як його душа співає від радості. Вони залишилися в обіймах і дивилися на зорі, які світили в небі яскравим вогником.

     Ця ніч була початком їхнього нового життя разом, в якому вони знаходили утіху, любов і надію. Їхня любов була міцною і нескореною, і нічого не могло її розлучити. Вони знали, що разом зможуть подолати будь-які перешкоди і знайти своє місце у цьому світі.

    Маруся зробила крок у напрямку Панаса і обернулась до нього обличчям. Він ще раз подивився їй в очі, відчувши від її погляду слабкість у колінах. Але він мусив витримати цей момент і почати говорити.

 " Марусю, я дуже довго думав про те, що хочу сказати тобі. І я зрозумів, що я люблю тебе. Я не знаю, як це сталося, але це відчуття в мені з’явилося і не хоче піти. Я хочу, щоб ти знав, що я завжди буду тобі вірний і оберігатиму тебе від усього злого."

    Маруся зітхнула і у її очах з’явилися сльози. Вона відчувала, що теж любить Панаса і бажає з ним бути. Але вона не могла забути про своїх батьків і про те, що вони були проти її шлюбу з Панасом.

    "Панасе, я теж люблю тебе, але мої батьки не погодяться на наш шлюб. Вони думають, що я маю обрати собі багатого і поважного чоловіка, який забезпечить мені і нашій сім’ї гідне майбутнє."

     "Але Марусю, чи не важливішим є те, що ми кохаємо один одного? Чи не має значення те, що ми зможемо бути разом і будувати нашу спільну майбутнє разом?"

   "Так, Панасе, для нас важлива наша любов, але я не знаю, як переконати свою матір. Вона дуже тверда в своїх переконаннях і не змінить своєї думки."

   Панас почав розуміти, що ситуація складна і потребує багато часу та терпіння. Але він був готовий боротися за свою любов і зробити усе можливе.

   Маруся була здивована, що Панас розкрив перед нею свої почуття. Вона думала, що він ніколи не дізнається про її почуття до нього. Але тепер, коли вона чула його слова, серце її радісно затопило.

     "Панасе, я теж тебе кохаю," - вона відповіла, дивлячись йому в очі.

     "Дійсно? - Панас здивовано підняв брову. - Я не очікував цього."

    "Чому ж? - Маруся засміялася. - Ти ж такий чудовий, мужній і просто чарівний." 

    "Тоді давайте будемо разом, - сказав Панас, беручи Марусю за руку."

    Маруся відчула тепло його дотику і радісно відповіла:

  "З задоволенням, Панасе."

     Затишок повернувся до оселі Панаса і Марусі. Вони продовжували жити разом, допомагаючи один одному в полі та у домашніх справах. Але якось поступово Маруся почала замислюватися про своє майбутнє. Її турбувала думка, що вона нічого не досягла у житті, окрім того, що стала дружиною Панаса. І хоча Панас завжди підтримував її, Маруся зрозуміла, що потрібно щось змінювати.

     Одного дня, коли Панас був на полі, Маруся вирішила йому про це розповісти.

         "Панасе, я думаю, що мені потрібно щось робити, щоб не тільки допомагати тобі на полі та в домашніх справах, а й розвиватися як особистість. Можливо, мені потрібно вчитися, чи зайнятися якоюсь роботою в місті".

        Панас здивувався цими словами, але зрозумів, що Маруся має право на своє життя і розвиток. "Марусю, я завжди буду тебе підтримувати у твоїх зусиллях, які б ти не вирішила зробити", - відповів він.

      Так Маруся вирішила піти в місто та почати вчитися. Панас підтримував її у всьому та щодня з нетерпінням чекав, щоб почути нові успіхи своєї дружини. І хоча їхнє життя змінилося, любов між Панасом та Марусею залишилась незмінною. Вони допомагали один одному у всьому, що тільки можна було уявити, та разом ділилися радістю та горем. Вони знали, що коли вони разом, то все буде добре.