повний текст

ПАНАС-СПОКУСНИК

/комедія/

За мотивами молдавських казок

Дійові особи:

Панас

Олеся

Батько Олесі

Батько Панаса

Небожі Панаса

Корчмар Йосип

Корчмарка Роза

Корчмарівна Ціля

Піп Кирило

Попадя

Попівна Марфа

Попівська теща

Вельзевул

Чоловік

Хлопець

Мандрівні музики-волохи

Гості у корчмі

Чорти у млині

Селяни, наймити багатія

Кішка

Воли, вівці, вовки, кінь та інші тварини

ДІЯ I

Сцена 1

Яскраво сяє сонце. Чути спів жайворона та дзижчання мух та джмелів. Ніби підспівуючи природнім звукам, лунає дивовижна музика із сопілки.

Посеред лук стоїть копиця сіна. До копиці приставлені вила й граблі. Зверху на копиці сидять двоє: селянський син Панас та товста донька сільського багатія Олеся. Хлопець у звичайному сільському вбранні – полотняна сорочка, штани; дівчина у білій вишитій сорочці, кольоровій спідниці, з довгою русою косою. Панас грає на сопілці, а Олеся захоплено спостерігає за ним.

ОЛЕСЯ: Йой, Панасику! Ти так граєш, що моє серце так і тане від твоєї музики, так і тане. Яка ж солодка мелодія!

Панас перестає грати, ніжно дивиться на дівчину.

ПАНАС: А у мене, Олесю, серце тане коли я на тебе дивлюся.

ОЛЕСЯ: Йой! Що ти таке кажеш?

ПАНАС: Правду кажу, серце моє.

Панас відкладає сопілку і бере дівчину за руку. Лагідно гладить їй пальці, долоню.

ПАНАС: Пам’ятаєш, я обіцяв, що одружуся з тобою?

ОЛЕСЯ: Еге ж.

ПАНАС: Я звик дотримувати свого слова. Підеш за мене?

ОЛЕСЯ: Атож.

Панас ніжно цілує Олесі пальці.

ПАНАС: А чиї ж це такі гарні пальчики?

ОЛЕСЯ: (сором’язливо) Мої.

ПАНАС: А подаруй їх мені.

ОЛЕСЯ: Бери!

Панас цілує дівчині долоні.

ПАНАС: А чиї ж це такі гарні долоньки?

ОЛЕСЯ: (менш сором’язливо) Мої!

ПАНАС: А подаруй їх мені.

ОЛЕСЯ: Бери!

Панас ніжно цілує дівчині долоню, затим обережно тягне дівчину до себе. Дівчина, усміхаючись, лягає на сіно поряд з хлопцем. Панас пильно дивиться дівчині у очі, усміхається, гладить їй руку, плече, стегно.

ПАНАС: А чия ж це така гарна ручка, Олесю?

ОЛЕСЯ: (кокетливо) Моя!

ПАНАС: А подаруй її мені.

ОЛЕСЯ: Та бери вже!

Хлопець цілує дівчині руку.

ПАНАС: А чиє ж це таке гарне плече?

ОЛЕСЯ: (з легкою пристрастю) Моє, Панасику!

ПАНАС: А подаруй його мені.

ОЛЕСЯ: То бери вже!

Хлопець цілує дівчині плече, шию, щоку, вуста. Він закачує край її сукні і гладить ніжки Олесі.

ПАНАС: Ой! А чиї ж це такі гарні ніжки, Олесю?

ОЛЕСЯ: (нетерпляче) Мої!

ПАНАС: А подаруй їх мені.

ОЛЕСЯ: Ну то бери вже!

Наймит цілує дівчині стегна, коліна, його вуста піднімаються все вище й вище.

ПАНАС: А подаруй-но мені себе усю до останку.

ОЛЕСЯ: (нетерпляче) Якщо хочеш, то бери! Тільки швидше!!!

Хлопець скидає із себе сорочку і кидає її геть з копиці, затим ще палкіше починає обіймати й цілувати дівчину.

До копиці наближається гурт чоловіків. Усі з косами та вилами, мають рішучі обличчя.

ОДИН ІЗ ЧОЛОВІКІВ: Я ж казав, що вони тут. Ось і граблі стоять, і коса, і навіть сорочка того негідника валяється!

Чоловік піднімає Панасову сорочку і віддає її товстому червонопикому багатієві з кілком. То батько Олесі. Він добре вбраний, на відміну від решти косарів. Чоловік люто вимахує сорочкою у бік копиці.

БАТЬКО ОЛЕСІ: Ну начувайся, негіднику! З живого з тебе шкіру здеру і на бубен натягну, щоби пам’ять була. Щонеділі на ньому у шинку виграватиму.

Почувши вигуки, Олеся схоплюється. Вона розпатлана, без одягу, у волоссі стирчать стебла трави. Дівчина сором’язливо прикриває рукою свої пишні груди.

ОЛЕСЯ: Йой! Це батько! Нас заскочили!

ПАНАС: Як же невчасно!

Олеся підводиться, аби поглянути, що там унизу. Поряд підводиться Панас. Він теж оголений, а у волоссі застрягли сухі стебла сіна. Побачивши гурт чоловіків, юнак весело усміхається і змахує привітально рукою.

ПАНАС: (до батька Олесі) Ви зарано прийшли! Ми ж ще не закінчили обряду вінчання...

БАТЬКО ОЛЕСІ: Я тобі зараз дам вінчання! І вінчання, й хрестини, і відспівування заразом. Я тебе, бляха-муха, так похрещу, що місця живого на твоїм тілі не буде, скурвій ти сину!