Глава 1.

- Дякую! Боже, дякую, що врятувала моє життя! - голосив, поважного віку чоловік із надмірною вагою.

Намагаючись утримати на лиці якщо не посмішку, то хоча б нейтральний вираз, я думала про те коли він нарешті заспокоїться. Такі прояви подяки були приємними в перші декілька разів, але після десятого, починали дратувати.

- Так-так, це моя робота, - трішки втомлено промовила я. - Тепер, якби ти припинив стискати мою руку…

- Ой, так! Вибачте! Я просто…

- Розумію, нічого страшного та в мене ще є деякі справи, якщо ти не проти я запишу тебе з доктором. Здається в нього є декілька питань.

Кивнувши молодому вченому, що стежив за моєю роботою, я покинула палату.

Будь ласка, ще одне врятоване життя. У пацієнта була досить неприємна патологія серця, і він уже деякий час чекав на появу нового органа котрий йому можна було б пересадити. Проте справа ускладнювалась супутніми захворюваннями. Лікарі не поспішали братись за такий важкий випадок, і чоловік зовсім втратив надію. Настільки що ризикнув піддати себе “експериментальному” методу лікування. Так він опинився в одній із приватних медичних установ “СТАР Лабс”. Де я поставила його на ноги буквально за один день. Це було вчора, сьогодні зранку ж, я просто перевіряла його стан. Під час операції він втратив декілька кілограмів жирових відкладень, але, я думаю, що з його статурою жалітись на таке грішно.

В коридорі на мене вже чекали.

- Привіт, - трішки здивовано промовила я. - Ти рано, чи я втратила лік часу?

Красива жінка невисокого зросту посміхнулась і ледь помітно ворухнула великими пташиними крилами що росли з її спини.

- Просто вирішила зайти раніше і врятувати тебе від напруженого робочого дня, та уваги яйцеголових у білих халатах, - з невеличким, екзотичним акцентом промовила інопланетянка.

Дівчина-яструб - член Ліги Справедливості, була гарячою штучкою. Зараз вона носила золотий нагрудник, залишаючи верх тулуба оголеним, і чорну спідницю з темно-червоним покриттям. Її руки були загорнуті в чорну та темно-червону тканину з додатковою підкладкою навколо плечей. Вона також одягла броньовані золотим металом черевики та наколінники. Її голову захищав тематичний шолом з двома коричневими крилами, що звернені назовні. Завдяки цьому її руде волосся розпускалося назад. Звісно ж, на поясі героїні висіла знаменита золота булава.

- Круто, тоді забираймось звідси! - і собі посміхаюсь. Не те щоб я встигла втомитись, прийшовши на роботу двадцять хвилин тому, але моя співбесідниця випромінювала таку ауру котрою не можна було не заразитись.

- Ходімо, - Яструб поманила мене за собою.

Ми рухались до однієї із найпередовіших установок яку тільки побудувало людство. “Зета-труба” як її називають тутешні вчені, слугувала справжнісіньким телепортом, і я все ще не могла звикнути до її використання. Хоча в мене не було так вже багато можливостей телепортуватись від однієї установи до іншої.

- Отож, розкажеш куди ми прямуємо, і на що мені очікувати? - з цікавістю запитую героїню. - Бетмен телефонував вчора, і попереджав, що хтось забере мене, але не повідомив деталі. Сказав просто, що Ліга знайшла спосіб вирішити частину моїх проблем.

Звісно наша розмова була капець якою короткою, Бетмен - є Бетмен і має підтримувати власну похмуру славу. Але вже одне те, що така особа знайшла час аби сказати мені два слова - вражає!

- Не хочу псувати сюрприз, але за останні декілька днів щось сталось, - трішки загадково промовила крилата жінка. - Щось досить схоже на твою ситуацію. Ліга зіткнулась з… необхідністю піклуватись про ряд підлітків із мета-силами. Частина із них це молоді протеже Бетмена, Флеша й Аквамена, яким стало занадто тісно в тіні наставників, інша… ну, ти побачиш.

Її слова лоскотали мій розум, але я так і не змогла зрозуміти що у цій ситуації здається мені знайомим. Натомість я вирішила проігнорувати те що мене вважають підлітком. Моєму тілу, якщо рахувати чисто біологічно вже виповнилось повних вісімнадцять років, що робить мене повнолітньою. Ну, у більшості Штатів Америки. Якщо брати ментальний вік, то тут все ще краще. Мені було за тридцять коли я померла у минулому житті.

- І ви вирішили познайомити мене з ними?

- Точно так. Здається буде добре якщо їх компанію розбавить ще одна дівчина.

Нарешті ми дістались до Зета-труби. Яструб сміливо ступила в центр робочої частини установки, і я послідувала за нею. Відчуття, коли тебе телепортують кудись ще, були дивними. Трішки лоскотало злегка дивно, проте не боляче, і на тому спасибі.

Коли ми прибули на місце призначення, комп'ютерний синтезований голос назвав наші імена та якісь коди.

- Дівчина-яструб, 10. Панацея, Бі-06.

Ми опинилися в досить просторому, проте напрочуд дивному приміщенні. Частина стін була нормальною, проте в деяких місцях я бачила просто суцільну кам'яну породу. Ми в якійсь печері? Тут і там літали, ходили і навіть плавали в природному басейні члени Ліги Справедливості. З більшою частиною із них я не була знайома особисто, проте могла впізнати. В басейні плавав і щось ремонтував Аквамен, Супермен щось зварював лазерними променями з очей, Капітан Атом щось вводив на консолі гігантського комп'ютера. Зелений Ліхтар за допомогою твердих світлових проєкція переносив з місця на місця масивні технологічні установки. Загалом ремонт йшов повним ходом, проте було дивно дивитись як його власними руками роблять не звичайні робітники, а поважні члени самої могутньої організації на планеті.

- Здається хлопців ще нема, - зауважила Яструб. - Ходімо, познайомлю тебе з кимось.

Ми знайшли двох зеленошкірих прибульців на просторій кухні. Марсіанський Мисливець встановлював нову кухонну техніку, а навколо нього літала ще одна представителька його виду.

- Привіт народ, - привернула до нас увагу крилата жінка. - Як справи?

- Все чудово, - посміхнувся марсіанин. - Ще трішки й закінчимо. Панацея, дозволь представити тобі мою племінницю - Міс Марсі.