Trumna dla Jeana

Вельми щиро вітаю! Несказано тішуся з нашої зустрічі. Таки бардзо радий. Дозвольте ся представити - пан Жлобек. Моя справа - дбати за ваших діточок. Мої способи є перевіреними часом. Кождому , хто завітає до моєї майстерні, я приділяю належну опіку. І мета моя є зробити так, щоби ваше дитя мало вид найпристойніший, не гірше за інших. Маю запевнити вас: до кожного ся відношу з належною повагою й кожен для мене є важливим. І усіх я радо чекаю знову і знову. Прошу взяти се до віри: чекати я вмію, хоч і не надто люблю тего.

Прото що тут мовити! Якби, не приведи, пане Боже, ви на один день побували б у моїй шкурі , то за жодні скарби не схтіли б до неї вертатися. Служба моя є важка, клопітка, а іноді навіть нестерпна. І, щоправда, залежить від мене до сміху мало. Щасливий випадок та людська глупота є моїми найвірнішими помічниками.

Втім, я не є дитячий лікар, не власник швацької майстерні для малих і навіть не балую дітлахів ласощами. Я - власник закладу погребовего і мушу мовити: інтерес мій маєсся таки файно.

Ну що ж Ви так ся жахнули? Чи невже так вартує реагувати на людину, чия праця служить тому, аби Ваше дитя мало затишок і спокій у обіймах матінки-землі? Вважаєте, то є легко, весело, приємно? Йой...Ні... В жоднему разі. Ні... Запевняю Вас: ви б не були тої думки, якби зволили навідатися до мого лікаря і порозпитувати його за мене. За кожне дитя мені болить і вже давно я не маю, чим плакати. І лише стараннями мого вельмишановнего пана Шпільмана я досі тримаюся хоча б якоїсь людської подоби. Я роблю свою скорбну роботу, ділюся винагородженем з вірним слугою пана Гіпократа, а він, у свою чергу, робить свою. Він не нарікає, отже і мені нарікати не випадає.

Ах, облиште, що ви! Діти-квіти, пане Боже!, як багато приносять вони нам щастя своїми пустощами! І скільки горя і болю вони завдають, коли зненацька, з ними щось трапляється. Прото я, пан Жлобек, чесно, у поті лиця свого дбаю, аби Ваші діточки одержали від нас на прощання все найліпше.

Мам найкращі у місті труни, зроблені з щирою любв'ю та знанням справи з найкращіх сортів деревини. Більше тего: оздоблені тканиною найвищої кляси: атлас, шовк, оксамит. Вони є просто пречудові! Обвиті золотою крайкою, й оздоблені, звісно, згідно з бажанням замовника, мотивами з улюблених дитячих казок, із дивоглядною різьбою та гравіруванням! Ах… Навіть сама основа набуває форми майже чарівної, бо ж дітям таке припадає до смаку! Я є переконаний, що усім їм, без винятку, подобається те, що я роблю. І я тим пишаюся! Я день у день, без упину, працюю над тим, аби мій виріб тішив і діточок, і їхніх безутішних родичів.

Труни мої є витворами мистецтва, і всі ми, рано чи пізно, мусимо до них звернутися. Окремий випадок коли то зроблено занадто рано. Занадто рано... Скриньки для немовляток, труни для дітей та підлітків... Ах! Дайте ж, прошу, вашу руку! Без сумніву жоднего, вам треба побачити й оглянути їх усі. Се видовище не лишає нікого байдужим. Усі, хто приходить до мене сюди - плачуть! Плачуть від захвату, що їх дитя відійде у свою останню путь у справжньому зосереджені смаку і якості!

Мав задоволення знати одну цікаву жіночку, бонну у заможньому домі. Так ось, коли вона обирала труну своїй маленькій чорці то один вигляд мого чудового товару так її звеселив, що досить ся сміяла. Нажаль, згодом у місті вчув прикру новину: пані та збожеволіла і ся завісилася у саду де раніше грала з своїм улюбленим дитям. Ах, яка ж нерозвага! Одна лиш думка, що її дитя мало знайти спокій у найкращій у країні "дарунковій скринці" ґатунку найвищего мала б сповнити по всій лозіці речей кожне материнське серце втіхою. Дякувати пану Богові, що у своєму роді такий випадок був єдиний за всю мою службу. А все ж таки саме задля неї я витесав труну справді розкішну, осібно закриту від людського погляду. Її маля, з глупоти віку свого, наковталося трутки для щурів, що так необачно була лишена на кухні. Що вже там казати, видовище було не надто приємним. Дитя страшенно роздуло й почорніло. Прото я дав собі раду. Я завше даю собі раду. Я є знавець і я бардзо люблю надавати послуги найвищої якості до моїх найдорожчих клієнтів.

Які злі настали часи, еге ж! Мушу сказати вам з великого секрету: ніколи ще материнська глупота не сягала таких розмірів, як зараз. Як часто бачив я їх, усміхнених і щасливих, що прямували вулицею до мотора разом з немовлятком на руках та своїм фраїром. Прото не менш часто мені доводилося згодом приймати їх у своєму кабінеті ридаючих, за кілька місяців по тому.

Ах! Любі, милі малята. Благослови, пане Боже, вас і ваших безутішних родичів. Щасливий випадок й людська глупота є чинниками, завдяки яким я нажив своє майно. З другого чинника від стоп до голів зроблено ваших матусь і татусів. А перше є невиправним наслідком першего. Ах, як же часто молоді мами, бажаючи зберегти принадність дівочих грудей, велять годувати дитину молоком найнятої годувальниці або ж, що ще гірше, удаються до так званого штучного годування — до всіляких порошків і витягів, що їх виписують у лікарських кабінетах та аптеках доктори, яким місце радше поруч френологів і їм подібних псевдовчених ошуканців, ніж серед людей справжнього знання! Ах, як же часто вони бояться прищеплювати дитину від чуми чи віспи. Що Ви, що Ви! То ж наказання Господнє та хіба чіпатимуть такі хвороби святу дитину! І хіба ж може материнське серце знати ліпше від тих, хто має на те фах і науку? А якщо й чують вони щось серцем, то чому ж лишають дітей самих, не оберігши їх від згубного впливу теперішньої, воістину диявольської, химії або ж тих самих керосинових горілок, що так необачно стоять зкраю скатертини? Як сліпі вони серцем своїм, приймаючи гостей і не зважаючи, що дитя їх зростає у димі тютюновому!

Ах! Знали б ви скільки випадків злічує моя практика. Прото ми ж вами люди ділові, чи не так? Рушаймо лепшей далі. Як ви гадаєте, на скльки відсотків впав би мій зиск, якби люди кинули пити горілку при дітях? Ах ах! Що ви мені кажете! Перепрошую, не до зелених ж чортів! Не уявляєте, скільки мені доводилося класти до своїх пречудових і найякісніших трун те, що ще вчора-позавчора звалося милим пестливим іменцем. Ах, якби не п'яниці , мені б була, певне, торба..! Перепрошую...