Глава 4

«Кохати не кохаю, а відв’язатися не бажаю»

-Так, Лукерія, питання номер раз, - пронила Стьопка, випивши водиці, - ліки є?

-Від чого?

-Як, від  чого?! Від стурбованості котячої! - бахнулась потилицею об стінку, - я ж так довго не витримаю!

-Ну... є засіб…- мовила Лукерья, - але не сподобається тобі...

-А мені і так все це не подобається, ой, як не подобається! Так що колись!

-Зранку голяка лісом пробігтися...

-Що? Зовсім ку-ку, так?

-Я ж казала, що не сподобається...

-Божевільня! - вигукнула Стьопка і схопилася на ноги, - ні! Нізащо!

-Угу-угу ... - долинуло слідом, - не ти перша, не ти остання...

-Не тужи, господарочко, - почала Лукерія, коли Стьопка вже биту годину мовчки дивилася у вікно і сумно зітхала, - є ще способи послабити жагу тілесну…

-Слухаю тебе…

-Ну перше і найдієвіше - ганяти голяка! - Стьопка очі закотила, - окрім цього, водою студеною обливатися, - Степанія скривилася, але промовчала, - скоромного не їсти.

-Чого не їсти?

-Так це… м'ясо, вершкова олія, яйця...

-Засада…

-Не вживати алкоголю...

-Тьху на тебе!

-Не бруднословити!

-А це ще чому? Ти вигадала! – не повірила Стьопа.

-Нічого я не вигадала...

-Вигадала-вигадала! – втрутився до розмови Єгорич і захихотів.

-Донощик! – пришпилила його Лукерія.

-А ти, Єгорич, теж гарний! - згадала Стьопка, - навіщо електрику у сусіда крадеш?

-Так я цеє, панночко... - зам'явся Єгорович, - задля заощадження капіталу...

-Блюдолиз! – обізвалась Лукерія.

-Колотовка! – у боргу не залишився Єгорич.

-Та тихо ви! - втрутилась Степанія, - точно! Капітал!

-А шо, капітал?

-Це ви мені скажіть, а де Плетухи брали капітал? А?

-Який капітал?

-А такий, капітал! Гроші-тугрики! Жили за що? На роботу ходили? - і як це питання не виникло у неї відразу. Жінка вона була практична. Звикла, щоб гроші завжди гаманця гріли.

-А нащо тобі гроші? - здивувалася Лукерія, - як у силу увійдеш і ми також, то в їжі потреби не буде. Господарство заведемо, Кропивка допоможе, городик, корівка...

-Ой, нє-нє-нє! – Степанія аж зі стільця схопилася, – я на городі працювати не вмію, а корів, взагалі, боюся! Ти що!

-Та я кажу - Кропивка допоможе!

-А Кропивка це хто?! Тут ще хтось є?! – Стьопці здалося, що «сюрпризам» вже кінця краю не буде.

-Крапивка у нас городниця-господарка! - защебетала Лукерія, - городик у неї славний, жодного бур’янчику, росте все, як на дріжджах! А молочко від корівки… м-м-м…

-Це типу як ти, тільки на подвір'ї? Це вона кущі викосила?

-Вона, хто ж ще! З раннього ранку до ночі, бджілочко!

-А якщо люди побачать?

-Ніхто не побачить! Ми навчені!

-А вона мене чує? Бачить?

-І бачить, і чує! Говорити тільки не може! Вона по-іншому спілкується!

-Це як?

-Згодом дізнаєшся. Вона ласкою «говорить», почуттями.

            І тут Степанія відчула. Легкий рух повітря, наче протягом із вікна: волосся торкнулося, по щоці вітерцем провело. Згадала вона цей жест. З дитинства раннього. Коли найдовше за інших дітей спала, її так дід будив. Чи вона думала, що дід… Волосся з щоки прибере, в обличчя подує.

-Ох! - на очі Степанії сльози навернулися, - то ти і є Кропивка? - і у відповідь знову в обличчя подули і по волоссю погладили. Жінка блаженно прикрила очі й поніжилася під ласкою, охоронницею подарованою. Немов близька людина до грудей притиснула та по голові погладила, - дякую тобі, Кропивка...

-Досі вже, не реви! - вирвала її з солодкої млості Лукерія.

-Та не реву я, дитинство просто згадала, - Степанія витерла обличчя долонями і вирішила змінити тему, - так, про продукти я зрозуміла, але гроші не тільки на харчі потрібні!

-Попустимо, на що?

-Та на шмоття! Помадки, кремчики! Та багато на що! На новий телефон, який Єгорич злопав! – Степанія вскочила і почала бродити кухнею.

-Вибачте, панночко... - знову подав голос Єгорич.

-Я не до того, Єгорич! З’їв і з’їв! – відмахнулася, - за світло знову ж таки платити, інтернет провести! Ремонт зробити! Я по цим вашим клозетами стрибати не маю наміру! – Степанія крокувала кухнею і пальці загинала. Застигла раптом і каже, - щось недобре мені… - і звалилася на підлогу непритомна.