Глава 3

«Чекали із замор'я, а прибув із задвір'я»

             Прокинулася Степанія коли сонце вже світило у вікно дідової спальні. Спала б вона собі й далі, адже звичку спати до обіду не так просто викорінити, та ось тільки хтось відчайдушно тарабанив у двері.

-Господарочко, - пролунав над вухом голос Лукерії, ледь Стьопка розплющила одне око, - там до тебе перший наречений завітав!

-Хто? – не зрозуміла спросоння жінка.

-Ой, іди спитай, чого йому треба, а то двері, клятий, винесе!

            Степанія насилу злізла зі свого царського ложа, замоталася у ковдру, на босі ноги натягла чоботи і побрела, погойдуючись, до виходу.

            А відімкнувши двері, врізалася носом у широкі такі груди в синій уніформі. Груди здійнялись і різко завмерли. Степанія повільно від них відклеїлась і підвела очі на господаря цього потужного дихального апарату.

Обличчя, що додавалось до грудей, теж було дуже видатним. Настільки, що Степанія відчула гостре бажання поправити  ковдру та пригладити волосся.

-Добрий день! - пробасив гість. І голос його, теж, звучав шикарно.

-І вам ранок добрий... - промимрила вона, привалившись боком до дверного прорізу, так як сили зненацька покинули її.

-Дільничний Тихий! - представився чоловік, потім збився, нервово поправив кашкет з кокардою, - скаржаться тут на вас... - останнє сказав вже якось невпевнено, озираючись.

            Степанія зазирнула йому через плече, поцікавитись, хто це встиг на неї наскаржитися, і обомліла, побачивши ще одного приголомшливого представника протилежної статі.

"Ох, Мати Василева! Тут що, село чоловіків мрії?" Чоловік, явної військової виправки, з недбало накинутою на плечі вітрівкою стояв біля ганку з надутою, але дуже гарною фізіономією. Але надутою вона була недовго. Варто йому було побачити кудлату голову Стьопки, що висунулась з-за дільничного, невдоволений вираз немов гумкою стерли.

-В-вітаю... - прохрипіла Стьопа, відчувши, що зовсім слабшає і за одвірок схопилася, - це ви на мене скаржитеся? - пропищала.

            «Який витязь, Мати Василева… коліна підгинаються… що ж ти стоїш стовпом, бери мене на руки і неси у свій барліг, я уся твоя…» А потім подивилася на дільничного і подумала: «Ні, мабуть ти неси…»

             І вже навіть руку простягла, за шию дільничного схопити збираючись, та тут її хтось за волосся, як смикне! Степаня, аж підскочила, але дурощі миттю з голови вилетіли! Вона навіть головою потрясла, не розуміючи, що це зараз за гадство з нею сталося.

-Мої шанування! - гаркнув другий чоловік, на ґанок в один стрибок залізши, - які скарги, що ви, помилуйте! Як можна скаржитися на таку чарівну сусідку? - руку її від одвірка відірвав і як почав цілувати.

            Від його манер Стьопка знову пропадати почала, та тут на допомогу дільничний прийшов. Він своїм авторитетним плечем відсунув сусіда подалі і незадоволено так проричав:

-Що Ви, Петре Іллічу, людям голову морочите?! Самі заяву написали, а тепер, «помилуйте, які скарги»?

-Прошу вибачення у вас, В'ячеславе Сергійовичу і у вас, прекрасна сусідка… е-е-е, пробачте, не знаю ім’я-по-батькові… - але запаморочена Стьопка навіть не почула запитання у його фразі.

-Я забираю свою заяву, це непорозуміння! Ще раз пробачте! – і все це скоромовкою, та очей зі Стьопи не спускаючи. Жінка нервово ковдру поправила, безглуздо хихикнула, очі в підлогу опустила і тут відчула справжнісінького стусана і голос Лукерії:

-А-ну швидко позбудься їх, самка ти стурбована! - «самка стурбована» відразу протверезіла, образилася, але в руки себе взяла.

-Ну, панове, якщо до мене немає жодних претензій, то я, мабуть, піду?

-Так! Звичайно! Вибачте за клопоти! – відсалютував дільничний.

-Радий знайомству! - пробасив сусід. Двері гучно зачинилися.

            «Стурбована самка» пару хвилин глибоко дихала, збираючись з думками, а потім розвернулася і до кухні попрямувала.

-Лукеріє, ти кого самкою обізвала? - прогарчала зло, на табурет з розмаху сівши.

-А хто, як не самка? Одразу видно, що не дівчина!

-Яка нафіг, дівчина? - психанула Стьопка, - я взагалі-то заміжня... була і мені років знаєш скільки?!

-Тридцять два тобі, - відрубала Лукерія, - самка і є! Якби не я, потягла б мужиків прямо з порога до опочивальні! - і їдко так захихотіла.