Глава 36

«Жінка без розмови - як двір без тину»

-Дай полікую тебе! – коли Казимир пішов, Лапа посадив жінку на килим, а сам сів поруч навпочіпки. Стьопка підстрибнула і як закричить:

-Куди, на весільний килим?! Знову мене обдурити хочеш? Під приводом лікування ми одружимося,  я й зрозуміти не встигну?

-Звичайний килим! - заперечив Лапа, - Казимир дійсно не збирався одружуватися із тобою, він блефував!

-Звичайно, ви ж брати! Брати-брехуни! — Стьопка зиркнула на килим, але сідати на нього не стала.

-Сідай, ранами твоїм займуся, - втомлено сказав Білий Вовк, - а потім поговоримо.

-Сказала, не сяду! Мені хлопчики розказали, як ти обряд братання провернув, зробивши нас кровними родичами!

Лапа заскрипів зубами, відкинувши килим убік. Кинув на землю свою запрану сорочку, залишившись із голим торсом.

-Все, немає килима! Сідай, говорю!

Стьопка підібгала губи, але сіла, простягнувши йому обпалені зап'ястя, які боліли найсильніше.

Лапа вилаявся! Та так, що навіть у люблячої висловитись гаряченько Стьопки вуха почервоніли.

-Хто це зробив? - з розстановкою прогарчав він.

-Той самий вогневик, який Свирянок хапунам замовив. Виявилося, що він не помер. Загалом, довга історія!

-Із задоволенням послухаю!

-І треба воно тобі? Була б можливість, я б забула!

-Все, що пов'язано з тобою – мені треба! – Лапа закотив жінці рукави, оголюючи опіки та накрив їх долонею. Там закололо, потім запекло, а через час щипати стало, - Рани від магії повільніше гояться, а я вибач, не в кращому стані. Час потрібний. Тож розповідай, що сталося на тому чортовому весіллі!

-Не хочеться, якось... - насупилась вона.

-Розкажи, мені важливо знати! - попросив Лапа, паралізуючи своїм фірмовим сірим прищуром і жінка здалася. Спершу неохоче, але все-таки повідала йому про те, що сталося: слово за словом, фразу за фразою, так і дійшла до кінця. Лапа слухав мовчки, тільки хмурився. А коли вона закінчила, скривджено промовив:

-Стільки разів на волосинку від гибелі була і все одно мене не покликала?! Ось, значить, як…

-Ну, по-перше я злилася на тебе! - Стьопка нахилила голову, не в змозі винести його звинувачуючого погляду, - а по-друге, зв'язана була, як мені сережку смикати?  Та, якщо чесно, вилетіло з голови…

-І все-таки є хороше в тому, що я заміщу Казимира! - прогарчав Лапа, несподівано припадаючи губами до її поранених зап'ясток, - Він мені за кожну твою сльозинку заплатить!

-Казимир?

-Вогневик!

-А-а-а...

-Та йому смола шампанським здасться, після того, як я їм займуся! - він почав покривати дрібними поцілунками внутрішній бік жіночих долонь, і її струмом опалило в місцях торкання. Стьопка прикрила очі і дозволила собі насолодитися ласкою ще кілька миттєвостей і забрала руки.

-Не треба, Лапа, вдавати із себе закоханого до гробової дошки! Не вірю я тобі! Скажи краще правду, що за гру ти затіяв?

-Я не брешу! - на обличчя вовка набігла тінь. Перекосилось, як від сильного болю, - І розповім тобі все, тільки рани залікую.

-Яка турбота! - буркнула вона, але не відсторонилася, коли він приклав долоні до сверблячих щік.

Лікував її Лапа довго. І так стомлений виглядав, що Степанія кілька разів намагалася зупинити його, мотивуючи тим, мовляв, саме заживе. Але чоловік не поступився. Зчепивши зуби, залікував усе, навіть шишку на потилиці. А потім ліг на спину, прикривши очі, його голі груди важко здіймалися, як після бігу.

-Дісталося тобі, там? - співчутливо поцікавилася жінка. Нехай і сердилася за втручання в особисте життя, проте він собою заплатив викуп за неї, заслуговуючи, як мінімум, на співчуття.

-Пусте, - відмахнувся чоловік, - пожерти нормально, та виспатися.

-Скажи… - вона присунулася до нього ближче, - навіщо все це, га? Братання, полон… Що ти задумав? Тільки не бреши мені більше, прошу тебе! Адже… ти вмієш лікувати лише тілесні рани. А на душі моїй… місця живого немає… – останнє прошепотіла сипло, наче охрипла.

-Стьопо! - вигукнув Лапа, схоплюючись і обіймаючи її обличчя долонями, - Віночку, мій! Та якби я міг! Та я б душу за тебе віддав! Адже я вберегти тебе хотів, намагався, принаймні! Як відчував, що щось не так, тільки не зрозумів, що саме?! Але здаючись хапунам я був певен, що ти покличеш за найменшої небезпеки! І я врятував би тебе! Не дозволив би того, через що тобі довелося пройти!

-Лапа?! - недовірливо простягла, - Хлопчики разом впоратися з вогневиком не могли, що б ти один зробив?! - погляд вовка палив до печінок, а слова його... загалом їм хотілося вірити, хоч і здавались вони дешевим хвастовством.

-Навіть найсильніший стихійник слабший за силу бога, Віночку! - Лапа випустив її і відвернувся, - Це не те, чим я хотів би хвалитися. Швидше, забути й не згадувати… Але ж це правда. Я можу тебе захистити!