Глава 35

«Поганий  сватається - хорошому путь вказує»

-Стьопушко, підемо?

Поки Степанія сиділа, обхопивши коліна, на тому ж місці, де колись був прохід, мужики відтягли у невідомому напрямку тіло вогневика і повернулися до неї.

Про що вона тим часом думала, про кого журилася? Не пригадати. Знаходилася в якомусь киселі різних дум, жодну до кінця не додумавши.

-Добре, - покірно погодилася, встаючи за допомогою Петра, як раптом запалала курія!

-Чорт візьми, мати! – закричав Гор і кинувся до хати. Інші побігли слідом.

-Господи, скінчиться цей день колись, чи ні? - пробурмотіла Стьопка.

-Для тебе, прямо зараз! - Манара, яка невідомо де взялася, напала раптово, збиваючи з ніг. Повалила жінку додолу, придавивши своїм важким тілом.

Все сталося надто швидко. Секунда, може дві. Степанія і злякатися, не встигла, як «бабуся» занесла над нею кинджал.

Свирянка сіпнулася, обмацуючи землю довкола себе, сподіваючись знайти хоч якийсь корч, щоб огріти ним лже-родичку і... полетіла разом з нею у темряву.

Прийшла до тями Степанія від могильного холоду, що пробирав до самих кісток. А ще, чомусь надто сильно боліла голова. Свирянка повільно сіла і розплющила очі, щоб ойкнути і знову замружитися!

Кімната, в якій вона прийшла до тями, була їй знайома… Більше того, чоловік, що стояв на одному коліні біля неї, теж, не зовсім незнайомець…

-Що, наречена, побачилися, все-таки? – глузливий голос змусив розплющити одне око, - Явилася…

-Гадство… - видавила з себе Стьопка, потерши потилицю, намацавши здоровенну шишку, - Це ви мене так?

-Взагалі-то це ти сама, коли зі стелі впала.

-Я?!

-Ну не я ж!

-А-а-а-а… - промимрила, збираючись з думками, - нічого не розумію... Ой! - раптове осяяння, - Я що, померла?!

-Та, ні! Живенька! - розсміявся чоловік у чорному каптані із золотими черепами і подав їй руку, - Піднімайся, ще застудишся, наречена!

Князь Мертвяків, власною персоною, галантно довів Стьопку до крісла і, навіть, келих вина подав. Сам сів навпроти та ​​дочекавшись, поки вона зробить ковток, єхидно поцікавився:

-Що, з весіллям, не склалося?

-Ой, давайте не треба! - скривилася Стьопка і з жадібністю зробила ще кілька ковтків. Голова боліла, обличчя пекло, рук взагалі не відчувала. Хоч би не розплакатися. «А вино нічого, міцненьке, солодке, в'язке. І післясмак приємний. І, начебто, голова перестає боліти? Цікавенький ефект…»

-Обручка, бачу, є.

-А ви з якою метою цікавитеся? - Свирянка про всяк випадок натягла обірваний рукав, ховаючи подарунок Грея.

-З корисливою, звичайно ж! - мертвяк підморгнув їй, - Пам'ятаєш, що сказав минулого разу?

-Ви багато чого говорили!

-Добре, якщо вперто не хочеш розуміти, на що натякаю, я прямо скажу: сьогодні не відпущу! Навіть якщо на тебе вдома чекають сім чоловіків і п'ятеро діточок на додачу!

-Та ну нафіг! - Стьопка, психанув, сунула келих чоловікові, обливши при цьому його білу сорочку і різко піднялася на ноги, - Цей пі*ець закінчиться колись? - вона подивилася на стелю, темні стіни, мізерне оздоблення кімнати і застогнала, почуваючи себе в пастці, - І за що це мені? -  знову впала в крісло.

-Ну-ну! - поплескав її по плечу чоловік, проігнорувавши зіпсовану сорочку, - Годі тобі вбиватися! Ще сподобається!

-Мені у себе вдома теж подобалося!

-Не пожаліли тебе вдома, дивлюся, - підколов Князь, - з дрьомами, навіщо зв'язалася? Це вони тебе так розмалювали?

-Та хто з ними зв'язувався?! Самі вони! — Стьопка помацала пальцями опухле обличчя і скривилася. Чорт, та вона на гарбуз перезрілий схожа!

-Ага! Схожа! - погодився чоловік, видно останнє вона сказала вголос.

-Слухайте, як вас там? Князь, цар, чи який там титул…

-Князь, - кивнув чоловік, - що, вже приміряєш? Княгиня Мертвих Степанія. Звучить, скажи?

-Не звучить! - огризнулася Стьопка, - Відпустіть, га?

-Та як я тебе відпущу, якщо ти сама постійно до мене заявляєшся? – він, навіть, руками сплеснув, - Доля, не інакше! Бути нам разом!

-Та не сама я! – обурилася жінка, – На мене Манара напала, хотіла свій дух у моє тіло підселити!

-Шукаючи порятунку, ти відчинила прохід. ТИ САМА!

-Нічого я не відчиняла!

-А хто?

-Звідки мені знати? Може, ви!

-Та робити нічого! Я в діла живих не лізу, доки вони самі до мене не приходять!

-Але...