Глава 32

«Чим трудніший бій - тим солодша перемога»

Невідомо чим завершилося би це нахабство з боку Степанії, адже вирвавши шию з її зубів, вогневик, зігнувшись навпіл, загарчав. Він уже й голову задер, погрозливо блиснувши очима, як…

-Відвали від неї! – Мітя з Петром, які виросли на його шляху, стали стіною, загороджуючи собою Свирянку. Микола повільно випростався, витер кров із шиї і прохрипів щось лайливе.

-Щоб ти здох! - прошипіла Стьопка, - Нічого в тебе не вийде, зрозумів? Я це знаю! Я відчуваю! А Свирянки не помиляються! - вона, кричачи і задихаючись, рвалася на вогненних путах, бажаючи вчепитися в нього і продовжити почате, правду кажуть, кров збуджує, - Не важливо звідки в мене сили взялися, але вони є! І сьогодні ти програєш! Твої плани зваляться! Ось побачиш!

-Закрийся! Я ж тебе, дуру, покалічу! - гаркнув вогневик.

-Нічого ти мені не зробиш!

-Рота зашию, луда!

-Вогневик, гальмуй!

А потім, несподівано, загальну увагу звернув на себе лісник, підстрибнувши на місці.

-А-а-а! Та щоб тебе… – здивовано-злякано вигукнув він і швидко-швидко затрусив ногою. Всі, як один, подивилися на його гостроносий черевик, на якому сиділо щось, здалеку схоже на піврічного малюка... якби не старече, зморшкувате личко і величезні, без очей, зіниці. Істота намагалася влізти по штанині Гора, чіпляючись руками та ногами, як мавпочка.

-От паскудство! - виплюнув прикрість вогневик, - Розвідка приперлася!

-Ей, хто воно? - Гор продовжував трясти ногою, та безуспішно, «малюк» вчепився міцно. Витягнувши вперед шию, ніби готуючись до стрибка, він блаженно дивився своїми білими провалами на місті очей.

-Маруха, - неохоче відповів Микола, підходячи до ями-проходу на той світ, - один, чи що? Зазвичай, табунами ходять.

-Що ще за маруха?

-Немовлята, що померли нехрещеними, служителі у нечисті. Прийшли підглядати. О, ще один… А ні, не один…

Як по команді з ями почали виповзати клони тієї істоти, що з блаженством на зморщеному обличчі гойдалася на нозі лісника.

-Та не катай ти його! - крикнув вогневик, каблуком чобота спихаючи одного з марух назад у прохід, - Йому ж подобається! Жбурни назад!

-Я дітей не б'ю! – обурився Гор.

-Та де тут діти, ти тупиш? - рикнув Микола, штовхаючи наступного «малюка» в яму, - Чаур, хоч ти не гальмуй, іди ближче, підсмаж їм дупи!

Петро наблизився всього на кілька кроків, як марухи завищали і перестали вилазити з отвору в землі, тицьнувши назад. Сидячий на Горові, почекав секунду, з явним небажанням злазячи з черевика і пірнаючи слідом за рештою.

-Ти недоумок? - накинувся на лісника вогневик, - Я ж сказав жбурнути його!

-Та наче ж невинне...

-Ідіот! Відкусило б яйця, заспівав фальцетом… - і не давши Гору огризнутися у відповідь крикнув, - Матильдочка, тягни зброю, починається!

-Хватайте, що більше подобається! - на розстеленому покривалі чого тільки не було: булава, бита, іржавий меч, кинджали, мисливські ножі, лук зі стрілами, спис, сокира, кувалда та, навіть, шабля із зазубринами.

-Ти що, музей пограбував? - зазирнув через плече вогневика Микита, - А калаша немає?

-До дупи твої калаші! Бити треба чимось великим, щоб мінімум зіпхнути назад, максимум - вивести з ладу надовго. Кулю навиліт вони не відчують.

-Та хто, вони? - лісник в одну руку взяв шаблю, а в другу меч. Відступив на пару кроків, покрутився навколо своєї осі, махаючи над головою то лівою, то правою, - а дивись, пам'ятаю… ходив у юності на фехтування…

-Ну ось і покажеш клас, - схвально свиснув Микола, - стихійні сили бережіть, намагайтеся не показувати до останнього. Якщо побачать, хто ви, набіжуть стільки – не відмахаємося!

-І що робити? Просто не давати їм вийти назовні? - Мітя вибрав биту, примірявся, зробивши пару пробних помахів.

-Лупити без зволікання! Запам'ятайте, милих, нешкідливих, добрих істот – там немає!

-А слабкі місця у них є? - Микита взявся за рукоять величезної сокири, пригадавши слова Степанії, що він їй дроворуба нагадує.

-Самі по собі трупаки не сильні, але вони візьмуть раптовістю та кількістю. А хто прийде, не знаю, як пощастить. Пам'ятайте, силу не світити без особливої ​​потреби. Може, й пронесе сьогодні.

-Минулого разу не пронесло! - пригадав Гор.

-Батя твій сам винен, рив рови, пагорбами кидався, сосни з коренем рвав! - кажучи це, вогневик запихав стріли в сагайдак позаду спини, - А потім Меч,  завітав, - при згадці імені брата-суперника, у Миколи смикнулося око, - Влаштували мені тут грязьове цунамі! Нечисть і рвонула, як мухи на лайно!

-Вони світ захищали!

-Ой, все! Давай без сопель!

-А якщо сам Князь завітає? - перервав лайку чаур, який озброївся булавою і кувалдою.