Глава 31

«На чужу одежу погана надія»

Та й тут дива не сталося. Не допомогти Жар Птаха з'явилася, а сина від біди вберегти. Ніхто й рушити не встиг, як, торкнувшись плеча дільничного, чарівна істота розчинилася в повітрі разом із ним.

Від тиші, що утворилася, вуха заклало. А через пару десятків секунд вогневик вибухнув хитромудрою лайкою, яку ні розібрати, ні запам'ятати. Помалу-помалу план руйнувався, виводячи негідника з себе.

-Мама? Ось ця дівчина, матір мента? – здивувався лісник.

-Жар Птах вона, Гор, - зітхнула Степанія, - молодець, тепер Славика підлікують. Хоч він вирвався...

-Та краще б вона тебе витягла!

-Не засуджуйте її, - заступилася Стьопка, - Жар Птахи нелюдимі, самі живуть. А може, й не могла вона.

-Гаразд, хрін з цим вовком! - вогневик вдихнув-видихнув і якось раптово заспокоївся, - Знав би, ведмедя залишив... Чорт... Ну, нічого-нічого, - пробурмотів, - впораємося, так... впораємося ...

-Він з розуму зійшов, - прошепотіла Манара, - його треба зупинити!

-Ага, ми типу не здогадалися, - пирхнув Микита, який стояв найближче до кліті з бранкою.

-Повітрянику, випусти, - знову зашепотіла жінка, - розбий замок. У боргу не залишусь – клянусь!

-Не спрацює, - Микита і голови до неї не повернув, - повсталі з того світу мені з певних причин не подобаються.

-Дурень! - простогнала Манара, - Не знаєш від чого відмовляєшся!

-Не допоможуть вони тобі! - Микола, що вже повністю взяв себе в руки, підійшов до клітки і вдавано співчутливо шепнув, схиляючись нижче, - Стара ти, страшна-а-а-а... пузо он висить, морду нажерла!

-Це не я пузо нажерла, а Явдошка, щоб її! – заволала Манара обурено.

-То це коли було? - похитав головою вогневик, - Сто разів би схудла!

-Не можу я! - Манара відвернулася до нього спиною, - Весь час їсти хочеться, - майже простогнала, - шлунок розтягнутий…

-Та все у тебе тепер розтягнуте! - вогневик випростався, - В цьому тілі і помреш!

-Ненавиджу тебе!

-Навзаєм! - усміхнувся і відійшов від кліті.

-Значить, так! - сказав голосно, - Слухаємо мене уважно, час не чекає! Наразі Матильда відкриє прохід. Ти – він тицьнув пальцем у Грізного, – приведеш мені звідти Ніадару. Всі інші будуть на стрьомі біля проходу, тож поквапся, чим швидше приведеш, тим більше у твоїх братів шансів на життя.

-У сенсі, я? - заперечив Антон, - Я тобі що, грьобаний Сусанін? Тобі треба, ти й вали!

-Прощаю зухвалість, але один раз, на другий, - він вдав, що задумався, - на другий раз випалю на животі Степанії твоє ім'я, йде?

-Тварина! - виплюнув Грізний, від досади вдаривши кулаками в землю, - Як я знайду цю твою Ніадару?

-Та як-як? Я знаю, як ви це робите? На ім'я покричиш, коли на місце прибудеш. А я тобі портрет покажу. Дивись не переплутай, щоб не вийшло, як минулого разу, - і покосився на кліть.

-Минулого разу? - Стьопка підскочила на місці, завдавши біль рукам, - Ви таке вже робили? Коли тато Гора загинув?

Вогневик скривився, наче квасу скислого сьорбнув. Проте відповів.

-Помилки трапляються! Попередній Змій старий був. Та й ця, - кивок на Манару, - голову йому задурила, от і притягнув з Миру Мертвих не ту!

-Ти планував у бабусю Явдошку Ніадару підселити?! А випадково підселив... сестру-близнюка...

-У бабусю, у бабусю! Не знайшлося на той момент інших відповідних тіл, - пробурмотів зло, наче виправдовуючись, - Кровна спорідненість з померлою обов'язкова!

-Та не вийшло б у тебе нічого за будь-якого розкладу, - перебила Манара, - душа самогубці тільки в цнотливу діву вселитись може. А це тіло, - вона побила себе по повних стегнах, - так би мовити, БУ.

-Знаю я! - буркнув вогневик, - Тоді - не знав! Але зараз все буде як слід!

-Жований торт… - простогнала Степанія, викотивши очі від жаху, - Хлопчики, не виконуйте його накази! Хай краще він мене вб'є! Чуєте?

-Заспокойся, дитинко! - відповіла Манара, - Це зовсім не боляче. Р-р-раз, і ти вже не господиня своїм цицькам! - і захихотіла, від чого затремтіли її круглі щоки. Вогневик підключився до її сміху.

Стьопка затулила б вуха руками, та ті зв'язані, залишалося лише застогнати і стукнутися головою об стовп від досади. І тут почула тихе:

-Руденька, я знаю як тебе врятувати. Коли мотузки порвуться, одразу не біжи, почекай. А як Микола відвернеться на нас – біжи з усіх ніг.

-Коли? - запитала одними губами.

-Ще не знаю, але ми підберемо момент.

-Гей, ви що там шепочетесь? – примружився вогневик.