Глава 29

«Кобила з вовком змагались – тільки хвіст и грива зостались»

Степанії би від цього кошмару зомліти, щоб хоч на якийсь час засліпнути, не знати, забути! А краще вмерти! Але ні…. Не з її щастям…

Вона лежала, згорнувшись клубочком біля острівця мокрої випаленої землі, де зовсім недавно стояв, жив, дихав її… чоловік. Той, ким він пробув недовго. Скільки? Півгодини, чи більше? Горе в середині не вміщалося і здавалося, ось-ось і груди хрумнуть, прорветься шкіра, розійдеться в сторони плоть. От-от, ще трохи, скоріше б…

Навколо щось діялося. Здається, навіть, колишні наречені вловили вогневика. Стьопка нічого не бачила. Спочатку вона, як божевільна, черпала воду зі Струмка і поливала нею те місце, де загинув Апгрейд. Але дива не сталося, і він не воскрес. Тоді вона впала на коліна і довго-довго плакала, поки не знесилила і не звалилася додолу, згорнувшись клубочком. Трохи пізніше її затуманений сльозами погляд впав на клубок ниток, що лежав поруч. Вона підповзла до нього, стиснула долонями, притискаючи до лиця, потім до серця.

-Навіщо... Для чого все було? -  сіла, розмазуючи по обличчю сльози разом із брудом, - Навіщо, питаю я вас? - вона задерла голову вгору і закричала, - Чому ви не прийшли? Чому не заступилися? Адже я зробила все, як ви сказали?! Зберегла сімох! Чому ви це допустили? А тепер він помер! Помер! - і знову заридала.

-Кхе-кхе, а ти це до кого звертаєшся? - прохрипів вогневик і Стьопка повільно обернулася в його бік, вирвана цими словами з власного горя. Незрозуміло подивилася на нього. Схлипнула.

Микола сидів на землі з руками, неприродно заведеними назад. На його обличчі, шиї та грудях були червоні борозни з запеклою кров'ю, а сам він виглядав досить пом'ятим. Однак нахабна усмішка все ще кривила губи.

Стьопка подивилася на всі боки, ніби опритомнівши. Поляною немов смерч пройшовся. Усі квіти витоптані, арка з клематисів згоріла. Тут і там виднілися острівці випаленої землі.

-Не до богів, часом? - і зареготав, як божевільний, - Ой, ідіоти, які ж ви ідіоти!

-Помішався! - сказав Гор і Стьопа, як безмозкий робот повернулася на голос. Лісник сидів трохи подалі і виглядав, прямо сказати, недуже. Його сорочка згоріла майже повністю, на руках були численні опіки, а у волоссі застрягли шматки бруду.

-Це ви помішалися, якщо чекаєте, що з'являться боги! - продовжував іржати вогневик, - Та вони вже кілька тисяч років, як не з’являлись і зараз не з'являться! Ой, дурні, ой не можу!

-Не з'являться? – прошепотіла Стьопа.

-Не з’являться! Не чекай! Не вірить у них більше народ! А немає віри – нема сили! Пішли, божки ці недороблені, скінчилася їхня ера! Їх немає, а я - лишився! І я – геній! Я всіх переграв! - він плювався отруйними словами і постійно сміявся.

-Не слухай його, Стєшо. Він реально божевільний! - Гор штовхнув вогневика, той похитнувся і впав.

-О ні, я не божевільний! Я - розумний! А ви мої пішки!

-Пішки…

-Так, пішки! Я все підлаштував! Все розрахував! Це - геніальний план! Я - великий!

-Заткнися, ти, велика купка лайна! - Гор знову штовхнув вогневика ногою і, похитуючись, підвівся на ноги.

-Стєш, - лісник схилився над Степанією, - ти як, тримаєшся? Потрібно валити звідси. Славку до лікарні відвезти.

-Боже, що з ним? - пробелькотіла і спробувала підвестися на ноги, та вони не слухалися.

-У нас у всіх опіки, однак у нього найбільше, боюся без лікарні ніяк.

-А вода?

-Не працює більше твоя вода… – сказав сумно.

-Як, чому?

-Не знаю, Стєш, може вичерпалися сили?

-Господи, який жах…

-Піднімайся! - Гор дбайливо підняв колишню наречену, - Зможеш іти? Вибач, не зможу нести…

-Зможу, де всі?

Бійка з вогневиком підкосила всіх. Дісталося колишнім нареченим, особливо Міті та Славіку. У них виявилося найбільше опіків.

-Хлопчики... - заплакала Стьопа, - вибачте мені, це все я винна...

-Перестань, Руденька, ти тут до чого... - простогнав водяник, - пробач, що не врятував... Апгрейда...

-Не треба, - схлипнула, - прошу...

-Ой, нюні розпустили! - знову подав голос вогневик, - Слабаки!

-Заткнися, паскуда! - до того тихо сидівший Антон підскочив на ноги, - Коли ж ти здохнеш?!

-Заеб*тесь чекати! – пирхнув Микола, здуючи з обличчя брудний чуб.

-А справді, чому ти не помер? - пробурмотіла Стьопка, - Ти ж згорів від моєї води.

-Від твоєї води тільки Вогненний Змій і міг згоріти, дура! А я дуже важливе затіяв, щоб так тупо здохнути!

-Досить, діяч! - простогнав Микита, теж підводячись на ноги. У нього було обпалено плече, частина обличчя та нога.