Глава 28

Шановні дівчата, щось я перебільшіла свої можливості))

Чесно кажучи, фінал я ще не доробила, але викладаю сьогодні аж 6 глав, більше не змогла)

«З секретами до базару не ходять»

Вона хотіла закричати, та тільки переживань цього дня виявилося надто багато для неї однієї. Ноги підкосилися і майже непритомніючи, Свирянка осіла додолу, підхоплена лапами чоловіка.

-Вогневик?! – в унісон вигукнули у кілька голосів колишні наречені.

-К-коля?! - прошепотіла Степа, - ти ж... помер…

-Ідіоти! Ви! Які ж ви йолопи! - найсправжнісінький, жвавенький вогневик власною персоною, крокував до них широкими кроками від заповітного дубу, - Все зіпсували! Та щоб вас!

-Ти, бл* звідки взявся? - гаркнув Гор, переповнений лютою злістю, не встигнувши відійти від того, що сталося, - Здох же, с*ка!

-Та я вас переживу! - відрізав Микола, - Закрийся, мудила!

-Охреніти!

-Колю... – повторила Степанія.

-Колю, Колю! - уїдливе у відповідь, - А ти, Ніда - дура!

Тут вогневику на голову ринула вода, наче з неба, він збився з кроку, різко розвернувся до Міті, безпомилково визначивши чиїх рук справа. Мітя свердлив того поглядом, тримаючи руки в кулаках, а в його очах, зараз чорних, як штормове море, було стільки ненависті, що вогневик на мить загальмував. Але лише на мить. Відмахнувшись від потоків води, наче від настирливої ​​мухи, процідив крізь зуби:

-Живи, поки що! Потім поговоримо!

-То значить ти таки провів нас навколо пальця,  Нє-ґо-слав? – буквально прошипів Микита. І всі вони, не змовляючись, погрозливо ступили на нього.

-Стапе, вояки! Розбірки потім! - рубанув рукою в повітрі вогневик, - Якого хріну сталося?

-А твоя, яка, собача справа? - Гор підійшов ближче всіх і, схилившись, прогарчав прямо в обличчя, - Чого тобі треба?

Вогневик, незважаючи на те, що був у рази менший за лісника, відсунув того легко зі свого шляху і пройшов ближче до центру Полянки, примруженим поглядом дивлячись на всі боки. Наречені зі спантеличеними обличчями залишилися позаду.

-Що ж сталося, - бурчав він собі під ніс, - якого хріну… якого хріну…

-Ти як сюди... увійшов? - слабким голосом запитала Степанія, щосили вчепившись в шкіру ведмедя, намагаючись хоч у ньому знайти сили для усвідомлення того, що сталося, - Господи, я ж тебе вбила...

-Замовкни! - процідив крізь зуби Микола, - Вбила вона мене! Блоха!

У відповідь ведмідь зі злим ревом кинувся вперед, але Стьопка повисла на ньому, не відпускаючи.

-Якого хріну сталося? - вогневик ходив Поляною, то принюхуючись до повітря, то щось вишукуючи під ногами, - якого… якого…

-Хотів би і я знати, - пробурмотів В'ячеслав, - Штєфо…

-Заткнися! - шикнув на нього Гор, - Не при цьому! - а потім повернувся до вогневика, - Ти дуже сміливий, значить все знав? Так, мерзота?

-Чому... чому інші не пройшли коло? - бурмотів вогневик, уже буквально бігаючи Поляною. Стьопка дивилася на нього, зовсім заплутавшись у ситуації. «Сюр, повний сюр...»

-Так, думка! - Микола різко загальмував і повернувся обличчям до наречених, що стояли особняком, - Тільки з однієї причини Поляна могла заборонити шлюб! Тільки з однієї… Немає інших причин, немає і не може бути! Я ж прорахував усе! Я все прорахував! – його очі вже горіли безумством, а з рота летіла слина, здавалося, ще трохи, і він на когось кинеться.

-З... з якої? – тихо спитала Стьопа неживим голосом, та вона й почувала себе неживою. Погане, мерзенне передчуття охопило все тіло. Їй здавалося, що кожна клітина тіла кричить про небезпеку, - Що ти знаєш? Боже… Ти все спланував? І це, також?!

-Кровний рід! - зловісно прошепотів вогневик, крутячись на одному місці, стискаючи кулаки, - Але я не міг цього упустити, не міг! Ви – НЕ РІДНЯ! -  важко було зрозуміти, з ким він говорить. Швидше із самим собою, аніж із присутніми.

-Маячня! - фиркнув Антон, - Які ми родичі?

-Ну, так, - підтакнув Славік.

-Кровний рід... - раптом зблід Петро, ​​- наше братання...

-Коли? - різко розвернувся до нього Микола, - Ви що, побраталися?

-Ми побраталися... - відповів за всіх Микита і похитнувся, - між собою...

-Та-а-а-к... - раптом заспокоївся вогневик, - так... так... обряд хто провів?

-Лапа...

-Цей ваш вовк-альбінос? - здається вогневик здивувався, - Ні, я все-таки щось упустив...

-Та про що ви, взагалі?! - загорлав Гор, - Ми між собою побраталися! Між собою, а не зі Стєшою!

-Кров! - сказав тільки одне слово Микита.