Глава 27

«Ждали обозу, а діждались навозу»

Довгоочікуваний день Х продовжував дивувати.

Тепер женихи остовпіли від краси Поляки. А та вже потішила, то потішила: клематіс зацвів. Старого деревця більше й не видно було. На його місці, немов навмисне встановлена ​​арка з різнокольорових, гостролистих квіток, приковувала перший погляд, а потім і все інше: амаранти в людський зріст, неймовірно яскраві петунії, настурції, що вже перекинулися на дерева!

Навіть сама Свирянка здивовано ахнула, щойно ступила на свою землю. І поки женихи, з щирою цікавістю оглядалися на всі боки, подумки подякувала Полянці за цей подарунок.

-Руденька, дурне питання, ти що, викликала декоратора? – спитав Мітя.

-Минулого разу нічого цього не було, - підключився Славік.

-Ні, хлопчики, це все Полянка! Та й трохи я! – сказала гордо.

-Гарно у тебе! – Антон пройшовся, озираючись.

-Ох, нічого ж собі... - свиснув Микита.

-А що, гарно!

-Стьопушко, тут чудово!

Вислуховуючи хвальби, Стьопка і сама цвіла яскравіше за своїх вихованців. Нехай і старалася вона більше для самої Полянки, ніж заради сьогоднішнього дня, але все одно приємно пожинати плоди своєї праці. Вона зробила крок у бік струмка з бажанням і йому подякувати, але тут….

Якось різко всі змовкли. Стьопка напружилася, відчувши – почалося. Серце зробило перекид, підскочивши до горла. У роті пересохло.

Раніше вона часто уявляла, а як воно буде? Адже, саме весілля лякало сильніше майбутнього.

Невже самі боги спустяться до них? Жах якийсь. Не сказати, що честь, але якщо подумати, кому зі смертних доводилося бачити богів?

Чи на обряд завітає тільки засновник, він же Числобог?

Як знати що і як робити, які слова говорити?

А ще турбувалася, чи впоралися з випробуваннями? Чи вдалося їй зробити все за їх заповітом?

І ось зараз, нарешті, настала та мить, коли на всі питання будуть отримані відповіді. А страшно стало так, сильніше, ніж коли її хапуни вкрали.

Поверталася Степанія повільно, підсвідомо бажаючи відтягнути мить істини ще на кілька секунд.

Вдих. Спроба взяти себе в руки і не тремтіти. Боковим зором помітила, як рвучко ступив уперед Гор, як стиснулися кулаки  Міті, що стояв поруч, почула, як ледь чутно сіпнувся Славік. «От і все…»

Все сталося, як віщувала Лукерія. У самому центрі Полянки, якраз навколо арки, засвітилася земля. Так, наче з-під неї намагалися пробитися яскраві промені. Це було... красиво, хвилююче і дуже урочисто. І все, Стьопа більше нічого іншого не бачила. Тільки те, як підземні промені акуратно випалюють навколо клумби стародавній символ з'єднаних разом чотирьох кілець з незіткненими краями. Немов промені навмисне намагалися не потривожити рукотворну красу, зважаючи на господарку цього місця.

-Це - весільник, - шепнув Петро, ​​- обережний символ, що символізує поєднання родів. Це - непорушний союз, Стьопушко! — Степанія, і так напружена, ледь не схлипнула.

-Такий же знак у мене над грудьми з'явився, - пробурмотіла і потерла те місце, немов воно свербіло, - коли першу пару з'єднала.

-Красиво…

Інші мовчали, зосереджено спостерігаючи за тим, що відбувається. Однак, коли знак був випалений, до них так ніхто і не спустився. Стьопка ні-ні, та поглядала вгору, чекаючи, що боги прийдуть з неба, як було в минулих її видіннях. Але нічого…

-І що далі? - тишу зруйнував Гор, - Хтось здогадується?

-Чогось чекаємо?

-Ще щось буде?

-Ні! - раптом голосно сказала Степанія, чим здивувала навіть саму себе, - Нічого не чекаємо! Ходімо! – і, поправивши фату, зробила вперед кілька кроків, лише на мить зупинившись. Але відразу переступила вогненну межу, піднявши поділ сукні.

Як переступила, заплющила очі, чекаючи чогось. Чого завгодно: грому, землетрусу, голосу згори. І знову нічого, магічне коло прийняло її безперешкодно. "Це розуміти, що роблю все правильно?" Зробила ще два невпевнені кроки і розвернулася спиною до арки, обличчям до наречених. І здригнулася від несподіванки, побачивши, що за нею пішов лише Апгрейд…

Зосередившись на своїх відчуттях, вона не почула його тихих кроків. Незважаючи на габарити, ведмедик умів рухатися безшумно. Повернувшись довкола своєї осі, став поряд зі Степанією, по ліву руку.

Свирянка запитливо подивилася на решту наречених. Під ребрами кольнуло страхом. "Що відбувається? Чому вони завмерли? Чому не пішли за нами?

Але замішання наречених було недовгим. Немов скинувши заціпеніння, один за одним чоловіки підійшли до випаленого кола, практично одночасно занісши ногу для останнього кроку. Проте, з цього нічого не вийшло…