Глава 25

«Дружба - дружбою, правда – правдою»

А плащик-то – не плащик зовсім і пір'я – не для краси. Мати чесна! Крила - справжнісінькі!

Стьопка спершу вирішила - сік жовтця вплинув, всмоктався та галюцинації визвав. Часто заморгала, зовсім не маючи сил рушити ні рукою, ні ногою.

До речі про ноги… У Настьони їх не знайшлося в належному місці, коли Стьопка злякано опустила погляд. Витріщилася на великі курячі лапи в чорному оперенні і знову гикнула. Тепер уже від спроб стримати істеричний жах. І думка дурна - як ці пазурі в любимі Настіні шпильки вміщаються?

-Сьтю! - вирвав її із заціпеніння голос подруги і змусив підняти очі… на величезну ворону з головою Насті, - Кажи швидко, цей тебе примусив? - і кивок у бік застиглого скульптурою Гора.

Стьопка відкрила рота і не в силах видавити з себе жодного слова, захлопнула назад.

-Сьтю! Та відімри ти, часу мало! Він, - знову кивок на лісника, - прийшов забрати моїх дітей?

-Щ-щ-що? - видавила Степанія з пересохлого горла шиплячі звуки і закашлялася обуренням, - Зовсім «ку-ку»? Або, правильніше сказати "кар"? -  звідки тільки іронія взялася? - ти... ти... хто така, м-матір твою?

-Правду кажи! Я відчуваю чужу силу! - «ворона» проігнорувала питання Стьопки, - Мені не здалося! Хто він?

-Наречений, - голос зрадливо видавав страх, - я ж сказала! Нахріна йому впали твої діти?!

-Сьтю, не хочу тебе лякати, але за дітей горло перегризу, ти мене знаєш! І якщо він прийшов за ними, вибач, але не випущу, ні! Ні! – «ворона» почала істерити. Стьопчине серце підскочило до горла. Треба було терміново щось вигадати…

-Перестань, Настьон! Гор – він нормальний! Л-лісник, у моєму селі познайомилися.

-Точно?

-Клянуся! Жодних думок про дітей у нього не було! Він, взагалі, по дорослим, у сенсі, по жінкам, він! По мені, тобто!

-Добре... - Настя опустила голову, труснула пір'ям, та так, що ті полетіли на всі боки, розчиняючись у повітрі. Пару помахів віями - і ось перед тремтячою осиновим листочком Стьопою, стоїть звичайна Настя у спортивних штанах і майці.

-Боже! - Стьопка привалилася до стінки і полегшено прикрила очі, - Я мало не наклала в штани! Ти… що це було?! Хто ти?!

-Багато запитань, подруго, - сумно відповіла господиня вдома, - але не бійся мене, я… не зла!

-Прямо відлягло! – відповіла Степанія, відчуваючи жахливе бажання випити і ніяк не чаю, - Що з Гором?

-Відійде твій Гор, але нічого не згадає, - Настя зітхнула і, наче прочитавши думки, витягла з буфета пляшку коньяку та три чарки, - без наслідків, обіцяю. Просто буде трохи гойдатися, наче перебрав. Стьопка скупо кивнула і сама собі налила. Випила, закашлялася. Подивилася уважно на подругу та налила ще. Так само мовчки випила.

-Тепер розповідай! У мене мало серцевий напад не стався!

-Та що розповідати? - Настя знизала плечима, уникаючи дивитись у вічі, - Не потрібна тобі ця правда. Може, забудеш, га?

-Таке хіба забудеш? - обурилася Стьопка, - Та щоб надати тобі сміливості скажу, що ти не перша... - на мить забарилася, підбираючи відповідне визначення, - незвичайна істота, яку я бачила...

-Справді? - Настьона нарешті підняла погляд на Стьопку, - Я завжди відчувала в тобі силу, але раз ти так і не переродилася, вирішила що «пустишка»...

Стьопка не образилася на «пустишку», але задумалася, чи варто говорити, хто вона насправді. Але інтуїція не кричала про небезпеку і тому вона наважилася.

-Взагалі, я - Свирянка.

-Хто-хто?

-Хм. Загалом, не так важливо, двома словами не розповіси. Але я, як би, у темі…

-Боже, я щаслива! - подруга схопилася і рвучко притулилася до Стьопки, - Я так втомилася нести це все в собі!

Стьопка незручно обійняла її у відповідь, ще не повністю прийшовши до тями.

-Так... Хто ти, Насть?

-Я – Сірін. І те, не точно.

-Не зрозуміла.

-Сьтю, розумієш, те, ким я стала, для мене самої було несподіванкою, - сумно почала розповідати подруга, - пам'ятаєш, ще в універі я довго хворіла на запалення легень?

-Начебто, пам'ятаю...

-Не хворіла я нічим. Просто вперше прийняла вигляд сірін. Статеве дозрівання і таке інше…

-Сірін, це перевертень, тільки не в звіра, а в птицю?

-Сьтю, це версія. Все, що я знаю про себе – інфа з гугла. Я ніколи не зустрічала подібних до себе.

-А батьки?

-Звичайні люди. А твої, ні? - запитала з раптовим інтересом.

-Ні, мої теж звичайні...

-А як ти дізналася?

-Випадково… - забарилася з відповіддю Стьопка, не впевнена чи варто розповідати все. А потім згадала про справжню причину свого візиту, - а… Генка?